як квітка, виплекана добрими материнськими руками…
Улоф бачив, що доня показує свою майстерність недаремно. Усміхався собі в бороду, поглядаючи на Яріслейва. Зрозумілим для нього було й те, що вона йому завтра зранку відповість. Конунг міг зараз, як оракул, усе передбачити. Батьківське серце відчувало, що на світ народжується нове кохання… Його паростки ще маленькі, але вже з самого початку такі міцні та прекрасні…
Потім, надвечір, коли всі зібрались біля багаття, принцеса сиділа просто на купці пахучого сіна, наскладаного на землі, і змазувала свій блискучий лук темно-червоного кольору, любовно проводячи пальцями по його гладеньких вигинах. Князь мимоволі залюбувався нею і не міг відвести погляду від її рук. Які вони ніжні! Хотів би він, щоб дівчина гладила так його, а не шматок дерева, що вмілими руками перетворився на чудовий лук. Ярославові в цю мить так захотілося бути на його місці, аж очі примружив…
– Ти так любиш його… – задумано сказав. Підійшов і присів біля Інґіґерд, скориставшись тим, що навколо майже нікого не було. Всі зібрались набагато далі звідси. Принцеса навмисно вибрала затишок.
– Кого? – не зрозуміла дівчина.
– Я оце мав на увазі, – показав на лук Ярослав.
– А-а-а… – невизначено протягнула вона. – Чим більше я його люблю, тим краще стріляю, бо він наче відчуває і відплачує мені взаємністю.
– Твоя правда! У світі все взаємопов’язано, – усміхнувся князь.
– Так… – чомусь задумливо відповіла Інґіґерд.
На якусь мить запала мовчанка. Вітер колихав віття дерев і кущів, скуйовджував біляве волосся принцеси, піднімав і опускав краї її шкіряної накидки, сильніше роздмухував вогнище. Інколи здавалось, що ось-ось воно затухне, та в наступну мить ставало ще яскравішим і багатшим. Заворожено дивились вони обоє на метушливе жовтогаряче полум’я, думаючи кожен про своє. І вже наче не існувало навкруги нікого. Були тільки він, вона і вогонь, що розжарив навколо себе великі камені, від яких струменіло тепло. Біля нього було так затишно…
– Якщо ти когось кохаєш, він відплачує тобі любов’ю, інколи в стократ сильнішою, ніж твоя, – мовив із такою пристрастю, що аж сам здивувався. Може, не треба було? Хтозна, як Інґіґерд сприйме це. Відчує, що саме хотів сказати чи ні? Сьогодні Ярослав побачив, що дівчина така ж імпульсивна й енергійна, як і він.
– Таку велику любов треба завоювати, – з прихованим підтекстом відповіла принцеса, усміхаючись і не наважуючись дивитися у сірі князеві очі.
– А деколи хтось кохає когось на відстані, навіть не знаючи цієї людини, але не звертає уваги на того, хто поруч, і, можливо, кохає тебе набагато сильніше, – також пішов у наступ Ярослав.
– Звідки ж можна знати, як виміряти любов? – задерикувато відбивалася дівчина.
– Її потрібно не вимірювати, а відчувати, – майже
