люблю, та не ти мене поставила перед цим важким вибором, – вирвавшись із рідних обіймів, сказала, немов відрубала, дівчина.
– Він просто намагається зробити так, щоб ти не боялася висловити своє рішення. Воно повинне бути не батьковим, бо від нього залежатиме твоя доля, – виправдовувала Естрід вчинок Улофа, підійшла до дочки, спробувавши її обняти.
– Я не могла спати, тож добре все обдумала… – знову притулившись до материного плеча, мовила принцеса.
– І-і-і… – Рука конунгової дружини запитально зупинилась.
– Я вирішила зробити так, як батько радить, – відповіла Інґіґерд, довірливо глянувши на матір.
– Думаю, що ти ніколи про це не пожалкуєш, – міцно притуливши її до себе, промовила Естрід.
– Але в мене є умова, – ледь усміхнулась дівчина.
– Яка саме? – спитала Естрід, ніжно погладивши любу серцю дитину. Вона дуже добре розуміла свою дочку і також, як і батько, бажала їй щастя.
– Спершу я хочу, щоб він знову став київським князем, і тільки тоді ми укладемо цей союз! Адже ж це є союз?
– Ну, напевно, якоюсь мірою так, – відповіла мати, піднявши догори брови, ніби сумніваючись, чи так воно, чи ні.
– Крім цього, я хочу, щоб Яріслейву не повідомляли, що це я дала згоду. Він не повинен нічого знати.
І ось тепер, коли князь їхав збоку і розмовляв із нею впівголоса, Інґіґерд зрозуміла, що рішення, прийняте вночі, абсолютно правильне.
…Ще у дворі замку, коли дівчина вийшла, щоб осідлати свою Адель, Ярослав уже був там, чекав. Заговорив знічев’я, дивлячись у вічі, підсадив її на коня. Гео стояв неподалік, але не втручався у розмову. Йому і кортіло підійти, та хлопець зауважив, що між цими двома відбувається щось інтригуюче. Його зацікавила не просто розмова, а якась особлива стихія, що захопила обох. Вони не помічали вже нічого і нікого, хоч навколо них усі якраз готувалися виїжджати з воріт замку. Але на них ніхто й уваги не звернув. Навіть Улоф, який проїжджав повз них, і той лише на якусь коротеньку мить оглянувся та потішив своє батьківське око бажаною картинкою. О, як він цього прагнув! Як хотів цього союзу! Скільки можливостей відкривалося б тоді перед його країною, не кажучи вже про те, що для своєї дочки саме такого мужа він і бажав!
Ярослав підсаджував Інґіґерд, тримаючи коня за віжки. Його рука наче мимохіть погладила її плече, а друга довше, ніж необхідно було, затрималась на нозі дівчини. Розмову, що точилась ці кілька хвилин між ними, не чув ніхто, та все ж деякі вуха нашорошили. Всім було цікаво. Навіть Доріс, яка вийшла ніби провести їх, підійшла ближче з надією, що їй вдасться хоч щось зрозуміти. Вона розмовляла в цей час зі своїм сином Гео, та увага насправді була прикута до парочки. Але на цей раз Доріс була розчарована. Єдине, що вона помітила, це те, як обоє не зводять одне з одного очей та усміхаються щиро. Не сховалося від неї й те, де знаходились у цю мить князеві руки. Ну, що ж, і так непогано, вже хоч щось стає зрозумілим. Собаки, яких брали на полювання, метушились
