живе князь, що називає себе київським, у країні світанкового сонця… У Ґардаріці[37]…
Коли зранку вони відправлялися всією кавалькадою до лісу на полювання, місто ще спало. Але на вулицях уже з’являлися перші мешканці. Князь їхав якийсь час поруч із принцесою, й Інґіґерд запитала Ярослава, звідки той прибув, де знаходиться його земля. Він показав у той бік, де саме в цю мить сходило сонце. Перші яскраві промені прорізували напівтемряву. У час білих ночей було так світло, наче в похмурий день. Як дивно… Дівчина ще ніколи так далеко, за море, не від’їжджала, але чомусь сьогодні для неї ця відстань здавалася такою маленькою.
Учора ввечері Інґіґерд розмовляла з Реґнвальдом, і він пообіцяв їй докласти всіх зусиль, щоб вої були добре підготовлені. До табору йшли і йшли люди, готові взяти участь у цьому поході.
Хтось зголошувався, бо треба було здобувати багатства для своєї сім’ї, а хтось учинив так, бо був зайвим тягарем для своїх ближніх, тому й вирішив іти шукати долі за морем. Деякі просто не мислили свого життя без битви, без можливості пролити чужу кров. Були й ті, які йшли в цей похід заради того, щоб знайти собі в Ґардаріці дівчину і з часом осісти там. Адже ж слов’янські дівчата – гарненькі, кров з молоком. У Швеції вибір невеликий: останнім часом чомусь більше хлопців народжується, то й не кожен може знайти собі пару на рідній землі. Тому й воюють, бо треба ж кудись свою силу молоду дівати.
Сьогодні важливий день у житті Інґіґерд: вона повинна повідомити батькові про своє остаточне рішення. Вночі їй зовсім не спалося, тож дівчина все добре обміркувала, зважила всі «за» і «проти», тисячі разів поверталася думками до подій, що трапилися з нею останнім часом.
Зранку Інґіґерд устала, одяглася, побігла вниз, привітала всіх бадьорою усмішкою, нагодувала Ерейру, подивилась до цуциків, які з кожним днем ставали міцнішими і цікавішими. Погравшись із ними та надивившись, як собака їх годувала та вилизувала, дівчина піднялась і пішла у свою кімнату. Ерейра тут же схопилась і побігла за нею. Цуценята, які в той час смоктали молочко, так і повідпадали та покотились на кам’яну підлогу, наче пухнасті м’ячики.
– Ти куди? – запитала її принцеса.
– Та куди? За тобою ж, – відповіла за Ерейру Доріс.
– То ти така погана мама? – засміялась Інґіґерд і нахилилась, обійнявши голову собаки обома руками і заглядаючи в ці добрі очі.
– Та ні, мама вона якраз найкраща. Але ж тебе любить без пам’яті. Та й цуценята висмоктують з неї всі соки. То хай іде, не забороняй. Я пригляну за малими, не хвилюйся, – погладила Ерейру Доріс.
– Ну то ходімо ж, відпочинь собі трохи, – сказала Інґіґерд, відчинивши перед собакою двері.
Прийшла у кімнату і майже пів години розглядала себе в дзеркалі. Ерейра весь цей час, бачачи неспокій своєї господині, то піднімала голову, то знову опускала на підлогу і продовжувала так лежати. Вставала,
Стародавня скандинавська назва Київської Русі з великою мережею міст і фортець.
