Дівчина спіймала себе на тому, що милується своїм красивим тілом і усміхається, наче він зараз тут і з нею розмовляє.
«А-а-а-а, – хотілося закричати. – Допоможіть мені! Я не знаю, що робити!»
Принцеса прекрасно розуміла всю важливість сьогоднішнього рішення. Її душа металась із кута в кут і не знаходила виходу, немовби замкнута в маленькій кімнаті.
Якийсь такий цікавий сьогодні день… Усі змовилися чи що? Зранку Інґіґерд порозмовляла з батьком. Той дуже наполягав, щоб вона вийшла заміж за конунга Яріслейва. Дівчина, засмучена тим, що треба переступити через свою честь, пішла до Астрід, щоб обговорити це питання. І що вона чує?
– Ти навіть не кажи, що не хочеш чи не будеш. Ти що? Та я б вважала за щастя, якби мені запропонували такого конунга. – Сестричка, виявляється, також дуже бажає бачити Інґіґерд київською княгинею. Як таке може бути? Адже ж Астрід точно не розмовляла з батьком від учорашнього вечора. Тоді звідки такі однакові думки? Може, це вона щось пропустила? Коли ж усі встигли змовитись?
– А як же бути з Олафом? Ти забула, як ми з тобою мріяли про моє весілля? – здивовано запитала принцеса.
– Ні, не забула. Але хіба ж можна порівняти це весілля з київським? – збуджено жестикулюючи, майже викрикнула Астрід.
– Чому ти так вважаєш? – мовила Інґіґерд, не розуміючи її.
– Та ти послухай сама себе! З якою ти пристрастю розповідаєш мені про Ярослава, про все, що трапилося! Ти ніколи так не говорила про Олафа… – сказала Астрід, жваво жестикулюючи. Подив сестри був настільки щирим, що вона аж очі витріщала і смішно округляла їх.
– Хіба? – розчаровано запитала Інґіґерд.
– Аякже! Хіба ти сама цього не помічаєш? – знову здивувалася Астрід.
– Можливо, ти маєш рацію, але я б хотіла, щоб краще… ти за нього вийшла заміж… – сказала принцеса і тут же засумнівалася в своїх словах. Сестричка глянула на неї ошелешено.
– Що з тобою, Інґо? Хіба ти не розумієш, що він просив у батька твоєї руки, а не моєї?! – вибухнула раптом завжди спокійна Астрід. Здавалося, буря в склянці води набирала обертів.
– Ось і дочекалася від сестрички взаєморозуміння, – саркастично скрививши обличчя, відчеканила Інґіґерд.
– Не ображайся, я ж тебе люблю, – перепрошувала Астрід, намагаючись тут же її обійняти й поцілувати в щічку. Вона завжди дуже хвилювалась, якщо на неї хтось ображався. Тут же бігла перепрошуватись і обійматись. Та принцеса одразу відсторонила сестричку.
– Найсмішніше – це те, що і мама говорить твоїми ж словами. Ви всі в один голос намовляєте мене на цей союз. – Розлючена принцеса не знаходила собі місця. Ходила взад і вперед сестриною кімнатою, взявшись у боки.
– А з мамою ти коли встигла поговорити?
– Та от якраз перед тим, як зайти до тебе. Вони з батьком намагаються мене видати заміж так далеко, що невідомо, чи ми ще коли-небудь побачимось, – у паніці
