наказала дівчина. І один із вартових сторожової вежі миттю кинувся виконувати розпорядження. Хлопцеві зав’язали очі полотном і допомогли сісти на коня, повід від якого тримала ВОНА. Чув, як навколо вирував людський потік: іржали коні, де-не-де лунали крики дітей, розмови перехожих, вигуки купців, котрі один поперед одного намагалися краще запропонувати товар. Але це все були звуки мирного міста. Ярослав боровся зі сном, який перемагав його. Щоразу здригався, не даючи собі заснути. Перед очима постала картина з його недавнього минулого.
…Знавісніло іржали коні, носячи за собою трупи своїх колишніх власників і люто бажаючи від них звільнитись. Його військо було нагло розбите, сестер забрано в полон польським князем Болеславом І, котрого собі на допомогу закликав Святополк. Він і не брат йому, і не син його батькові, Володимиру Великому, а нахабно зазіхає тепер на престол київський. Он і допомогу собі знайшов, польського князя Болеслава І Хороброго[8] в союзники взяв та підлістю проник у Київ і розгромив військо Ярослава, справжнього наступника престолу. Тепер він змушений утікачем бути: спочатку – до Новгорода, вотчини своєї, а потім вирішив у шведського короля Улофа Шетконунга та у західних слов’ян підтримки шукати.
Цієї весни наступило 6526[9] літо[10]. Три роки минуло відтоді, як він 6523[11] року від сотворення миру в зірковому храмі розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол. Продовжував справу батька й матері, добудовував Софійський собор, розпочав інші будівництва. Знав, що Святополк не заспокоїться, але не здогадувався, що той так швидко знайде собі підмогу. І трьох років не минуло, як він вирушив війною на Ярослава, узявши на допомогу наймане військо польського князя Болеслава. Ярослав же зібрав нашвидкуруч велику кількість русичів, варягів, словенів і рушив до града Волині. Не знав, що так усе вийде, не міг уявити такого кінця… Скільки людей тоді полягло, один тільки Бог знає… А 6526 міг бути щасливим роком. Та от як усе повернулось… Але, як казала колись матінка, все, що стається, завжди до кращого. Тому знав і вірив, що не завжди так буде. І в його руках зараз – змінити світ, позбавити його від покидьків.
Розділ 4. Допит полоненого
– Я ж тобі сказала, що не знаю. Він не назвав свого імені, але врятував мене від несподіваної смерті, – глянувши пильно у вічі, мовила дівчина. Поправляючи туніку, підійшла до вікна.
– Але скільки ж разів я тобі радив не ходити самій, навіть у ближніх лісах. Якщо б щось трапилось, звідки б я дізнався? – схвильовано вигукнув конунг[12].
– Нічого зі мною не трапиться, я під охороною Одина. Крім цього, ти сам мене вчив бути сміливою і нічого не боятися. Одне хочу сказати, перш ніж ти почнеш з ним говорити. Він – слов’янської крові, – майже прошепотіла дівчина.
– Чому ти так вважаєш? – тихо запитав конунг, кремезний чолов’яга з довгою бородою і пасмами світло-русого волосся,
Майбутній король Польщі (з династії П’ястів). Коронований у 1025 році.
1018 рік за новим літочисленням.
У ті часи рік називався «літом» і починався з весни.
1015 рік від Різдва Христового.
У скандинавських країнах король.
