високою, вельми високою, навіть вонючою…
– Припини, Тохо. Прошу…
– Добре, – миттєво погодився. Знову зосередився на читанні.
Ліда подивилася на брата.
– Чому ти не спиш?
Платон знову відклав книгу.
– В! Літера «В»! Вагітна… Дивно. Як сказати про Ангеліну без літери «В»?
– За допомогою інших літер.
– Я не сплю, бо Ангеліна і мама просять, щоби я роздягався і спав у піжамі.
– То роздягнися…
– Ні. Краще не спатиму.
– Хочеш, я допоможу тобі роздягнутися?
– Ангеліна взялася допомогти, і я відразу перехотів спати і захотів гумову ляльку. Якщо ти допомагатимеш, я знову її захочу. Ти принесла ляльку?
– Спи одягнений…
– Добре. Ти посидиш біля мене?
– Звичайно, Тохо…
– Чому «звичайно»?
– Тому що зазвичай… – замовкла. Прислухалася. Біль раптом ущух. Тілом розлилася слабкість і, ніби дощ… Ніби просто тут, у братовій кімнаті – теплий дощ…
– Лідо… – почула голос брата. – Ти знаєш таке слово «Ваал»…
– Ні…
– Літера «В»! Ваал. Бог неба, сонця і плодючості в семітських племен Древньої Сирії. У фінікіян, філістимлян, інших… У культі Ваала поширені людські жертвоприношення…
«Жертвоприношення… Літера “Ж”… Людські… Чому так боляче?» – Ліда здивовано глянула на суху, геть суху – нема дощу, – стелю і – мокра – сповзла з ліжка на теплу дубову підлогу.
Вона не чула, як Платон сказав: «Лідо, я не хочу, щоб ти спала на підлозі! Іди до мене на ліжко. Я спатиму, а ти розповідатимеш мені про тата…», не бачила, як брат зіскочив з ліжка, присів біля неї, задумався: «Лідо, скажи: щоб розповідати про тата, тобі треба побачити його?» Як не дочекався відповіді, відчинив двері кімнати і спокійно оголосив:
– Ліда пішла до тата. Коли вона повернеться, мамо?
Ангеліна зойкнула і кинулася до Ліди. Іветта пополотніла, учепилася за стіл, важко підвелася.
– Платоне, – усміхнулася, долаючи тваринний страх. – Допоможи мені, синочку, дійти до спальні. А краще піди туди і знайди мої… окуляри.
– Ти не відповіла про Ліду, – насупився Платон.
– Треба ж роздивитися… Іди. Скоріш… Мені потрібні окуляри.
Платон слухняно кивнув, поплентався до материної спальні.
З його кімнати вискочила перелякана Ангеліна.
– Святі-грішні… Непритомна! Води відійшли…
Іветта зиркнула в бік спальні, стрімко подалася до няньки, ухопила за руку.
– Припини верещати, Ангеліночко! Ти налякаєш Платона! Я зараз зроблю йому укол. Хай краще спить. Викликай «швидку»! Негайно! Чого стоїш? Не вистачало ще, щоби Платон повернувся!
– А Стасові… дзвонити?
– «Швидку»!
– Зараз, зараз… – нянька вхопила
