перед собою самого Байду.
– Е-е! – опустив очі Самійло. – На жаль, мені далеко до гетьмана. Якби не поміч Скалозуба, хай Бог упокоїть його душу, – Кішка осінив себе хрестом, – мене легко вбив би той чорт Мерген.
– Ти себе недооцінюєш, Самійле, – мовив Матяш. – Ще трохи – і ти опануєш шаблю не гірше за Вишневецького.
– Твої слова та Богу у вуха, – усміхнувся Кошич, вкладаючи шаблю в піхви, але враз його обличчя стало серйозним, усмішка щезла з вуст. – Скажи мені, Матяше, чи живий іще Байда?
Старий козак із сумом похитав головою.
– Після того як турки в Молдові захопили князя в полон, про нього нічого не відомо. Та я маю надію, що багаті родичі Вишневецького викуплять його з бусурманської неволі.
Самійло підійшов ближче до Старого.
– А ще скажи мені, Матяше… Пішов такий поголос, начебто Байда потурчився, прийняв мусульманство. Це може бути правдою?
– Який йолоп розповів тобі цю дурню?! – Старий стиснув кулаки.
– Один п’яний москаль у шинку два тижні тому казав про це Харкові.
– Тю, знайшов кого слухати! – Матяш сплюнув на землю. – Я скорше повірю, що Байда відтяв і з’їв свою руку, ніж потурчився.
– Я теж так вважаю, – усміхнувся Самійло. – Харко теж не повірив москалеві й набив йому пику за ці слова.
– То так і треба цьому брехунові. – Старий звернув погляд на сонце. – А бодай мене грім побив! Я й забув, що хотів тебе покликати до табору.
Кішка клацнув язиком і підняв із трави свиту й шапку.
– Ох, я геть забув, що мені треба було хмизу назбирати, так захопився шаблею.
Самійло з допомогою Матяша швидко зібрав купу хмизу. Обидва козаки заглибилися малопомітною стежкою в ліс і скоро опинилися в чималому байраці, порослому рідколіссям. Один кінець яру спускався до ріки Самари, а другий виходив у чисте поле. В полі коло байраку паслися неосідлані козацькі коні.
У центрі яру весело палахкотіло велике багаття, біля якого сиділо шестеро козаків. З-поміж них виділявся високий чоловік у синьому жупані – Яцько Рябовіл. Він був отаманом цієї ватаги, а своє прізвисько дістав через булькаті очі та велику темно-червону пляму на лівій щоці. Поряд із Яцьком сидів Панько Тельбух. Облизуючи нижню губу, він одну руку тримав на чималому круглому животі, а другою мішав у великому казані куліш, що булькав над вогнем. Коло Панька сидів чорновусий Яким Вовк і дивився на вогонь важким похмурим поглядом. Поруч із Вовком весело сміявся круглоголовий Іван Вухо. Від природи він мав великі вуха й веселу вдачу. Вухо щось розповідав сусідові Трохимові Чорному, худорлявому чорнявому козакові з маленькими вусами. До Іванової оповіді прислухався Кіндрат Салохвіст, дебелий козак із м’ясистим носом та вічно масними вусами, рідний брат Трохима.
Неподалік ріс кряжистий дуб, біля якого сидів по- турецьки молодий козак Пилип Кобзар. Він тримав у руках кобзу й, мрійливо дивлячись великими
