одразу двох ординців. Тонкий спис у козацькій руці заскрипів під тяжкою вагою і розійшовся на три частини, а татарські тіла, б’ючись у судомах, попадали у велику калюжу кінської крові.
Кішка підняв коня дибки, прагнучи збити на землю довговолосого воїна в чорній кольчузі. Але сталося не так, як гадалося. Довговолосий по-звіриному відскочив убік і, блискавично витягнувши з піхов ятаган, сіконув лезом по кінській шиї. Одночасно з тим ординець, що чатував поранених козаків, пустив стрілу, цілячись у тулуб Самійла, але влучив у голову козацького скакуна. Ноги коня підкосилися, з шиї водограєм забила яскраво-червона кров, і він повалився на бік, скажено б’ючи копитами. Заднім копитом скакун Кошича влучив по нозі татарському парубку, що стояв поряд, уклякнувши на місці від страху. Юнак із диким криком упав на землю, з його лівої ноги нижче коліна стирчали жовтуваті гостряки розтрощеної кістки.
Самійло в останню мить зіскочив з коня і, перечепившись об гілляку, розтягнувся на землі. Одразу на нього навалився худий, мов тріска, татарин, намагаючись кривим ножем перерізати горло. Але Кішка встиг помітити ординця та спрямував йому в груди вістря шаблі. Груди ворога прошило наскрізь козацькою зброєю, водночас довговолосий проштрикнув ятаганом спину тріскоподібного ординця, намагаючись таким підступним прийомом убити українця. Вістря ятагана злегка ковзнуло по плечу Кошича, розрізавши шкіру. Заюшила тепла кров.
«Бач, яке хитре падло!» – подумав Самійло. Напружившись, він відкинув тіло худого й, миттєво скочивши на ноги, висмикнув лезо шаблі з ворожого тіла, одночасно з ним лезо ятагана рвонув на себе довговолосий. Ще за мить зброя українця й ординця зустрілася в обопільному ударі – тонко забринів метал. Ще чуючи мелодію зброї, Кішка вдарив зверху вниз, намагаючись відрубати руку своєму супротивнику, але довговолосий, віртуозно ухилившись, обрушив на козака цілу низку швидких та потужних ударів. Відбиваючись, Кошич позадкував і, діждавшись моменту, ступив крок уперед, спрямувавши лезо в шию супротивнику. Довговолосий ворог легко ухилився від удару, і шабля пролетіла повз, але Самійло відразу повернув зброю назад і тильним боком зніс татарську голову з пліч. Під час цього прийому українець мало не загинув: ординець устиг контратакувати й рубонув Кішку по обличчю. В останню мить той упав на одне коліно й відвів голову, і ворожа зброя, замість того щоб завдати смертельної рани, лише подряпала вилицю козака.
Витираючи кров з обличчя, Кошич повернувся до багаття і побачив, що Матяш завзято б’ється з двома татарами. Самійло вже хотів бігти йому на допомогу, коли Старий закричав:
– Допоможи нашим, із цими я сам упораюся.
Кішка стрімко розвернувся і хутко побіг углиб байраку, де лежали зв’язані козаки. Полонені українці бачили, як Самійло бився з ворогами, і вигуками підтримували молодого козака. З початком бою зв’язані козаки напали на двох вартових. Одному ординцю Харко зумів зламати шию ліктем, коли руки татарину притиснув до тулуба Іван Вухо, але з другим вартовим упоратися не вдалося.
