у політичному сенсі. А може, варто буде й вас змусити спробувати психічний зонд на собі.
Коделл нахмурився і злегка похитав головою.
– О ні. Ні. Є завеликий ризик пошкодити мозок. Іноді після нього довго видужують, це марно витратить ваш час. Безсумнівно. Знаєте, іноді, якщо зонд використовують у стані роздратування…
– Це погроза, Коделле?
– Це констатація факту, Тревізе. Не обманюйте мене, депутате. Якщо я муситиму використати зонд, то я це зроблю. І навіть якщо ви ні в чому не винні, ви нікуди не дінетеся.
– Що ви хочете знати?
Коделл клацнув перемикач на столі перед собою і сказав:
– Мої запитання та ваші відповіді буде записано зі звуком та зображенням. Мені не треба від вас жодних спонтанних заяв і не треба мовчанки. Не цього разу. Упевнений, що ви це розумієте.
– Я розумію, що ви запишете лише те, що вам сподобається, – презирливо сказав Тревіз.
– Правильно, але знову ж таки не поспішайте з висновками. Я не перекручуватиму нічого з того, що ви скажете. Я або використаю ваші слова, або ні, от і все. Але ви знатимете, що не використовуватиму й не марнуватиму ні свого, ні вашого часу.
– Побачимо.
– Ми маємо підстави вважати, депутате Тревіз, – додаткова офіційність у його голосі була достатнім доказом того, що він веде запис, – що ви відкрито й неодноразово заявляли, що не вірите в існування плану Селдона.
Тревіз повільно вимовив:
– Якщо я заявляв це відкрито й неодноразово, то що ще вам потрібно?
– Не марнуймо часу на виверти, депутате. Ви розумієте, чого я хочу – запису відвертого зізнання вашим голосом, що має власний відбиток, за умов, коли ви чітко керуєте своїми діями.
– Мабуть, тому, що використання будь-якого гіпноефекту, хімічних речовин абощо змінить відбиток голосу?
– І цілком помітно.
– І ви прагнете продемонструвати, що не використовуєте нелегальних методів для допиту депутата Міської Ради? Я вас не звинувачую…
– Радий, що не звинувачуєте, депутате. Тоді продовжимо. Ви відкрито й неодноразово заявляли, що не вірите в існування плану Селдона. Ви це визнаєте?
Тревіз сказав повільно, добираючи слова:
– Я не вірю, що те, що ми називаємо планом Селдона, має те значення, яке ми зазвичай у нього вкладаємо.
– Розпливчасте формулювання. Чи не будете ви ласкаві розвинути свою думку?
– Моя думка ось яка: звичне поширене уявлення про те, що п’ятсот років тому Гарі Селдон, користуючись математичною наукою психоісторією, розробив напрям розвитку людської цивілізації до останньої деталі й що ми просуваємося цим курсом, який з максимальною ймовірністю має привести нас від Першої Галактичної Імперії до Другої Галактичної Імперії, наївне. Такого бути не може.
– Ви хочете сказати, що, на вашу думку, Гарі Селдона ніколи не існувало?
– Зовсім ні. Звичайно, він існував.
– Що він ніколи не розвивав
