усе, що є на землі. Cама я люблю Ісіду. А Генет подобається наш місцевий бог Амон. Вона стверджує, що серед жерців ходять пророцтва про те, що одного дня Амон стане найвеличнішим богом Єгипту – тож вона носить йому дарунки тепер, поки він не такий видатний. А ще є Ра, бог Сонця, й Осіріс, в присутності якого зважуються душі мертвих.
Ренісенб замовкла, бо їй забракло подиху. Горі усміхався до неї.
– А яка різниця, Ренісенб, між Богом і людиною?
Вона витріщилася на нього.
– Боги, вони… чарівні!
– І все?
– Не розумію, про що ти, Горі.
– Я хочу сказати, що для тебе Бог – це чоловік чи жінка, які можуть те, чого звичайні люди не можуть.
– Дивні речі ти кажеш, я тебе не розумію.
Вона спантеличено глянула на нього, а потім перевела погляд на долину, де її увагу привернуло щось інше.
– Глянь, – вигукнула дівчина. – Нофрет говорить із Собеком. Вона сміється. О! – раптом зойкнула Ренісенб, – ні, нічого. Мені здалося, що він збирався її вдарити. Вона повертається до будинку, а він іде до нас.
Піднявшись нагору, Собек метав громи та блискавиці.
– Нехай би крокодил її зжер! – волав він. – Мій батько вчинив іще дурніше, ніж зазвичай, узявши цю дівку за наложницю!
– Що вона тобі сказала?
– Образила мене, як завжди. Запитала, чи не довірив мені батько продати ще деревини. Кусається як змія. Убив би.
Він пройшов уздовж краю, підняв камінь і кинув його вниз із висоти. Здається, йому сподобався звук, з яким той ударився об скелю. Собек підняв більший камінь, та раптом відскочив – на нього дивилася змія, що ховалася під каменем. Змія розлючено шипіла, і Ренісенб побачила, що то була кобра.
Узявши каменюку, Собек знавісніло напав на змію. Точним ударом зламав їй хребет, але з шаленим блиском в очах продовжував сипати ударами, закинувши голову й тихо бурмочучи собі під ніс слова, які Ренісенб ледве чула й не могла розібрати.
Вона вигукнула:
– Годі, Собеку, годі – ти її вбив!
Брат зупинився, відкинув каменюку і розсміявся.
– В світі стало на одну отруйну гадину менше.
Він знову розсміявся – хороший настрій повернувся до нього – і пішов стежкою вниз.
Ренісенб тихо сказала:
– Здається, Собекові подобається вбивати!
– Так.
У голосі Горі не було здивування. Він просто підтверджував те, що, очевидно, знав уже давно. Ренісенб повернулася й уважно поглянула на нього. Вона повільно промовила:
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги,
