дійсно, я щось таке чув, – повільно сказав Горі. – Та чому ти звинувачуєш Нофрет?
– Бо все це через неї! Вона щось скаже – може, дрібницю, але добре обмірковану дрібницю – і все це починається. Вона штрикається словами, наче то прут, яким підганяють вола. І до того ж вона розумна, знає, що саме сказати. Часом я думаю, це Генет усе їй переказує…
– Так, – задумливо мовив її співрозмовник. – Цілком можливо.
Ренісенб пересмикнулася.
– Мені не подобається Генет. У мене від неї мороз поза шкірою. Вона віддана нам усім, але жодному з нас її відданість не потрібна. Як моя мати могла привести її сюди і дружити з нею?
– Нам це відомо лише зі слів Генет, – сухо зауважив Горі.
– Чому Генет так підлещується до Нофрет, що постійно ходить за нею і нашіптує щось? О, Горі, кажу тобі, мені страшно. Я ненавиджу Нофрет! Я хочу, щоб вона пішла. Вона вродлива, але й жорстока, а ще лиха.
– Яке ти ще дитя, Ренісенб.
Горі тихо додав:
– Сюди йде Нофрет.
Ренісенб озирнулася. Вони спостерігали за тим, як наложниця Імхотепа повільно йшла крутою стежкою до краю скелі. Вона посміхалася сама до себе й щось наспівувала собі під ніс.
Дійшовши до місця, де сиділи Горі й Ренісенб, Нофрет роззирнулася й посміхнулася. То була посмішка втішеної цікавості.
– То он куди ти щодня тікаєш, Ренісенб.
Та не відповіла. Відчувала злість і розчарування дитини, чию схованку викрили.
Нофрет знову роззирнулася.
– А це славнозвісна гробниця?
– Саме так, Нофрет, – підтвердив Горі.
Вона глянула на нього, і її котячий ротик розплився в посмішці.
– Не сумніваюся, що це приносить прибуток, Горі. Чула, ти знаєшся на управлінні справами.
В її голосі чулася дражлива нотка, але чоловіка це не зачепило, він і далі всміхався спокійною зваженою посмішкою.
– Це приносить прибуток нам усім… Смерть – це завжди прибуткова річ…
Нофрет здригнулася, озираючись, ковзаючи очима по жертовних столах, вході до гроту та вирізьбленому контурові несправжніх дверей.
Вона пронизливо скрикнула:
– Ненавиджу смерть!
– Даремно, – спокійно промовив Горі. – Смерть – основне джерело багатства тут, у Єгипті. Прикраси, що ти носиш, подарувала тобі смерть. Смерть годує і вбирає тебе.
Наложниця Імхотепа витріщилася на нього.
– Що ти хочеш цим сказати?
– Я хочу сказати, що Імхотеп – жрець Ка і править поминальні служби, усі його землі, худоба, деревина, льон, ячмінь – усе це те, що він отримав завдяки гробниці.
Горі замовк, а потім задумливо додав:
– Ми, єгиптяни, дивні люди. Ми любимо життя, тож дуже рано починаємо думати про смерть. Туди стікається все багатство Єгипту – в піраміди, в усипальниці, в землі, які спадкуються разом із гробницями.
Нофрет
