спершу обговоримо нашу справу. Це важливо. Я хочу попросити тебе…
Нофрет звернулася просто до Імхотепа, повернувшись боком до його сина.
– Хіба ти не можеш робити що хочеш у власному домі?
Імхотеп грубо обірвав Яхмоса:
– Іншим разом, мій сину, іншим разом.
Батько пішов за Нофрет, а Яхмос лишився на ґанку й дивився їм услід.
З будинку вийшла Сатіпі й підійшла до чоловіка.
– Ну, – жваво запитала вона, – ти з ним поговорив? Що він сказав?
Яхмос зітхнув.
– Не будь така нетерпляча, Сатіпі. Момент був… не слушний.
Дружина видала сердитий вигук.
– О так, ну що ти міг іще сказати! Ти завжди так кажеш. Правда в тому, що ти боїшся свого батька, бо ти лякливий, як та вівця, бекаєш і мекаєш і не поводишся поряд із ним, як чоловік! Хіба ти не пам’ятаєш, що обіцяв мені? Із нас двох, чоловік – я! Ти обіцяв, ти казав: «Я поговорю з батьком першого ж дня». І от що відбувається…
Сатіпі замовкла – перевести подих, а не тому, що закінчила – але Яхмос м’яко втрутився:
– Ти помиляєшся, Сатіпі. Я почав говорити, але мене перервали.
– Перервали? Хто?
– Нофрет!
– Нофрет! Ця дівка. Твій батько не має дозволяти їй втручатися, коли говорить зі старшим сином. Жінки не мають втручатися в чоловічі справи.
Певно, Яхмос був би не проти, якби Сатіпі й сама дотримувалася правила, яке так упевнено виголосила, але йому не дали сказати. Вона вела далі:
– Твій батько мав одразу їй це пояснити.
– Мій батько, – сухо відказав чоловік, – не виявив жодних ознак невдоволення.
– Який сором, – постановила Сатіпі. – Вона геть зачарувала твого батька. Він дозволяє їй казати й робити все, що заманеться.
Яхмос задумливо промовив:
– Вона дуже вродлива…
Дружина пирснула.
– Так, вона нічого. Але як щодо манер? Жодного виховання. Їй начхати на те, що вона так грубо поводиться з нами всіма.
– Можливо, це ти груба до неї?
– Я сама чемність. Ми з Кайт ставимося до неї вельми люб’язно. О, їй немає на що поскаржитися батькові. Ми чекатимемо свого часу, ми з Кайт.
Яхмос різко повернувся до неї.
– Тобто, «чекатимемо свого часу»?
Сатіпі багатозначно розсміялася і відійшла.
– Я міркую як жінка, тобі мене не зрозуміти. У нас власні методи і власна зброя! Нофрет краще було б угамувати свою зверхність. До чого, власне, зводиться життя жінки? Воно проходить углибині будинку – на жіночій половині, серед інших жінок.
У тоні Сатіпі чулося щось іще. Вона додала:
– Твій батько не завжди буде тут… Він поїде до своїх північних земель. І тоді ми побачимо.
– Сатіпі…
Сатіпі зайшлася важким гучним сміхом і повернулася до будинку.
Діти бігали й бавилися біля ставка.
