маєш пояснити це Імхотепові.
Чоловік, здавалося, завагався.
Іса твердо додала:
– Я тебе підтримаю.
– Інколи, – сказав Яхмос, зітхаючи, – здається, що навколо одні перепони. Але все налагодиться, коли батько повернеться. Тоді він зможе сам ухвалювати рішення. Важко діяти від його імені, коли його тут немає – особливо якщо зважити на те, що я не маю повноважень вирішувати, а лише виконую батькову волю.
Бабуся повільно промовила:
– Ти хороший син – відданий і вірний. Ти був також хорошим чоловіком, ти робив усе, як сказано в заповіді про те, що чоловік має любити дружину, давати їй дах над головою, їжу, щоб наповнити шлунок, і одяг, щоб прикрити тіло, і купувати їй дорогі мазі, щоб вона лишалася вродливою, і звеселяти їй душу, поки живий. Але там є продовження, у якому сказано: «Не давай їй брати над собою гору»[2]. І на твоєму місці, онучку, я б дослухалася до цієї частини заповіді…
Яхмос глянув на неї, сильно почервонів і відвернувся.
Розділ третій. Розлив: місяць третій, день чотирнадцятий
Усе кипіло приготуваннями. На кухні пеклися сотні хлібин, смажилися качки, пахло пореєм, часником, різними спеціями. Жінки кричали, роздаючи завдання, а служники бігали сюди-туди.
Маєтком ширився шепіт:
– Господар! Господар повертається…
Ренісенб, допомагаючи плести гірлянди з маків і лотосів, відчула, як у серці завирувало щастя. Батько їде додому! За останні тижні вона непомітно влилася в старе життя. Перше відчуття чужорідності, невідомості, яке вселили в неї, як їй здавалося, слова Горі, розвіялося. Вона лишалася тією самою Ренісенб; Яхмос, Сатіпі, Собек і Кайт – усі були такими самими, як і раніше, і тепер, як і колись, усі були зайняті приготуваннями до повернення Імхотепа. До родини дійшли вісті, що він приїде ще завидна. Одного зі слуг відправили на берег ріки пильнувати, чи не їде господар, і попередити всіх, і от він гучно та ясно прокричав обраний пароль.
Ренісенб кинула квіти й побігла до решти. Всі помчали до причалу на березі річки. Яхмос і Собек уже були там, в юрмі селян, рибалок і землеробів, які збуджено щось вигукували і тицяли пальцями.
І дійсно, під великим квадратним вітрилом, напнутим північним вітром, до берега швидко наближалася барка, а просто за нею – ще одна, куховарська, запруджена чоловіками й жінками. Ренісенб уже могла розгледіти батька, який сидів із квіткою лотоса в руках, а поряд іще когось, кого вона сприйняла за співця.
Крики на березі стали вдвічі гучнішими, Імхотеп дружньо махав рукою, моряки розвертали човен і тягнули фали. Чулися вигуки «Ласкаво просимо, господарю», звертання до богів, подяки за безпечне повернення, а за кілька секунд Імхотеп спустився на берег до родини, відповідаючи на гучні привітання, які промовлялися, тому що цього вимагав етикет.
– Хвала Собеку, синові Нейт, який сприяв твоїй безпечній подорожі по воді! Хвала Птаху за мемфійськими стінами за те, що повернув тебе до родини! Дякуємо Ра, чиє ім’я осяває Верхній і Нижній Єгипет.
Ренісенб ішла вперед, заражена загальним збудженням. Імхотеп велично
Цитата з «Повчань Птаххотепа» (між 2375—2350 рр. до н. е.).
