що я, батюшечко, чула! – а що Гайдук і собі поривався сказати слово, то вона смикнула його за рукав: – Та ну ж бо, Михайле, ти послухай лишень, що я чувала!..
Отець Віталій схвально подивився на жінку, що так вчасно прийшла на допомогу. Мимоволі зацікавлені, повернулися до Гайдучихи й інші.
Тільки Таня як сіла за стіл, так і не поворухнулася. Руки лежать на колінах, очі втуплені в тарілку, губенята міцно стулені, і все в ній напружене, кожна жилка натягнена: тремтить – ось-ось обірветься! Тоді Таня або заридає, впавши обличчям на стіл, або вибіжить із хати – майне в темну ніч…
Оксен раз по раз повертається до неї: то підкладе на тарілку, що й так повна їжі, то подасть їй виделку, то підсуне воду; сестра, яка сидить з іншого боку, теж щось нашіптує, раз навіть обійняла – пригорнула до себе – Таня тільки плечі зсутулила. Навіть коли закричали: «Гірко!» – і їй довелося встати, повернутись лицем до Оксена, – навіть тоді вона думала тільки про те, щоб стримати оте нервове тремтіння, яке все наростало в ній. Тому й здавалася на диво спокійною, якоюсь аж сонною, і Олеся, поглядаючи крадькома на невістку, нишком жаліла її: «Нещасна, як вона, мабуть, втомилася!» – хоч у самої аж гуло в руках і ногах: поралася з раннього ранку, не присідаючи.
Тож коли Гайдучиха почала говорити, всі, крім Тетяни, повернулися до неї.
– Розказували мені, батюшко… не знаю, правда чи ні, за що купила, за те й продаю… Дак розказували мені, шо ув одному селі дяк здурів…
– Як то здурів? – жахнулися всі.
– А отак: взяв і здурів… – Гайдучиха розв’язала хустку, щоб вільніше, мабуть, було говорити. – Був у тому селі дяк – годів, мабуть, із двадцять дякував. Кажуть, що розумнішого чоловіка й зроду-віку не було. А теперечки взяв та й здурів!
– То він і досі дяком?
– Та де там! До леворюції був дяком, а теперечки в якомусь приюті завідує. Ще як колись брали його в солдати, то люди всією парахвією за нього стояли, а він тепер ось якої! Ще нічого, якби там такий, як оце мій Михайло… чи ви, пробачте на слові, Оксене… а то ж найрозумніший чоловік був, а теперечки взяв та й сказився: каже – Бога нема… нічого нема!..
– Так він ні в що не вірує?
– Та ні в що на світі! Каже: і все це природа создала!
– А як же його фамилія?
– Оцього вже, звиняйте, не знаю. Казали тільки, що найрозумніший чоловік був, а повернувся з війни – сказився, пропав чоловік!..
– А я що вам казав: немає ладу на землі, немає й отам! – знову ткнув пальцем у стелю Гайдук. – Коли вже слуги Божі святої віри зрікаються, то куди ж уже далі! Отак досидимось, поки нас пранці усіх поїдять!
Він гримнув кулаком по столу, аж підскочили тарілки, перекинулась чарка – по скатертині розповзлася темна пляма. Олеся відразу підбігла – тиць-тиць рушником у мокре місце, поставила чарку, а Оксен, якому і так напекли всі оці розмови про землю та нову владу, про комнезам та продрозверстки, швиденько налив її знову.
– Давайте,
