брата за руку так несподівано й зупинила так різко, що він аж похитнувся. – Як це ти не поїдеш?! Але ж там дідуленька та бабуленька наші! Вони ж тебе виростили, вони ж на тебе стільки сил поклали! А ти не хочеш до них завітати, навіть від’їжджаючи на Пе-еМ-Же в Ізраїль?! Ну не можна ж бути таким!.. таким черствим! Це ж дідусь і бабуся, вони тебе виростили…
– І зовсім я не черствий, – спокійно заперечив Леонід Самсонович.
– Льонько! Як же ж не черствий?! Ти ж, мабуть, вже ніколи у житті не матимеш змоги до них навідатися!.. Ти ж тільки подумай!..
– Я думаю, Гатю. Саме я думаю про всіх як найстарший у нашій родині чоловік. А тому… – він трохи помовчав і додав: – Давай-но сядемо на «дев’ятку» і поїдемо на набережну, бо маю до тебе розмову.
– На набережну?! – здивувалася вона, не вірячи почутому. – А-а-а… чому про це не можна поговорити по дорозі на Куренівський цвинтар?!
– Бо виглядатиме це занадто патетично. Все, поїхали!..
Трамваєм № 9 вони дісталися колишньої Червоної площі, кілька років тому перейменованої в Контрактову. Тоді Агата завропонувала:
– Послухай, Льонько… А може, на пляж з’їздимо? Тут нам тільки на «дарницькі» трамваї пересісти, до Пішохідного мосту доїхати…
– Ні-ні, Гатю, не вихляй. У нас намічається серйозна – зовсім не «пляжна» розмова.
– А в Дніпрі востаннє скупатися хіба ж не хочеш?..
– У Дніпрі я накупався й у себе в Запоріжжі. Не хочу.
Й вони пішли на набережну, рясно обліплену агітаційними листівками новообраного президента Леоніда Кучми. Однакові листівки були поклеєні одна за іншою – цілими смугами. З кожної листівки промовисте, надруковане напівжирним шрифтом гасло закликало:
Вибори вже завершилися, попередній президент Леонід Кравчук вже програв. Тим не менш, застарілу агітацію чомусь ніхто не чіпав, хоча який в ній був сенс?! Незрозуміло…
Одноманітність цих «агітаційних смуг» тільки в одному місці була порушена розмашистим написом, аршинні літери якого, виведені червоною фарбою, проголошували сакраментальне:
Втім, прізвище повообраного президента було очікувано перекреслене чорною смугою, а далі було дописане інше – вже чорне прізвище попереднього глави держави, отож виходило:
– І як це тобі, сестричко? – саркастичним тоном спитав Леонід Самсонович, зверхньо поглядаючи на Агату.
– Неподобство, – мовила сестра, сором’язливо ховаючи очі.
– А що ти скажеш про фашистських бойовиків з УНА-УНСО?
Тепер вона загалом промовчала.
– Ну гаразд, давай просто подихаємо повітрям, – насолоджуючись своєю очевидною перемогою, він навіть посміхнувся поблажливо.
Повітря на набережній Дніпра і справді було відносно свіжим (хоча по Набережному
