помешкання. Проте дільничний запевняв:
– Не бійтеся, в побуті стариган абсолютно безпечний, інакше б його не вислали до нас самого.
– То він таки під наглядом, чи що? – намагалися уточнити люди. На що негайно слідувала відповідь міліціонера:
– Не лізьте поперед батька в пекло.
Що ж, не лізьте – то й не лізьте. Поступово мешканці будинку по вулиці Леніна, № 16 змирилися з дивним сусідою. Тим паче в країні коїлися значно більш незвичайні речі, про можливість побачити їх наживо раніше ніхто навіть і не думав. А тут якийсь хоч і божевільний, проте абсолютно безпечний дідуганчик… Та грець із ним! Цур йому пек!..
Отак усе й тривало до самого останнього часу, аж доки Шизодід не затіяв удома якісь хімічні експерименти, наслідком яких став неймовірно жахливий смердіж, що пробивався навіть на сходову клітку. Попервах проходячи повз зачинені двері його квартири, Ольга Матвіївна та її домочадці лише затикали носи й дихали виключно через рот. Потім усі сусіди, намагаючись подолати нудотний сморід, перестали закривати вікна буквально цілодобово. А коли терпіти стало несила, хтось кинув ідею:
– Послухайте, скільки можна зносити знущання цього шизонутого над усіма нами?! А давайте вимагати, щоб його нарешті виселили звідси!
– Ага, так тебе, вумника, й послухають, – резонно заперечили інші.
– Послухають, послухають! Якщо ми заявимо, що не підемо голосувати на президентські вибори всім нашим будинком, – послухають! Вибори післязавтра, їм явка потрібна. То що, як вам ідея?! З’їли, га?..
Ідея таки сподобалася: цілий багатоквартирний будинок в масштабах селища – це багато. Влада має дослухатися, неодмінно має!..
Отож склали петицію, підписали її всім будинком (за виключенням Шизодіда, який і став причиною невдоволення) та віднесли дільничному. Прочитавши петицію і вислухавши обурені промови активістів на чолі з Ольгою Матвіївною, інспектор зажадав розібратися з усім на місці. Коли прийшли під двері квартири, міліціонер принюхався, потім з перекошеним обличчям озирнувся до натовпу сусідів і проскреготав:
– Людоньки добрії, скіжіть-но, а коли хоч хтось із вас загалом востаннє бачив громадянина Бугрима?!
– Бугрима?.. А хто він, Бугрим той?! Хто це такий?.. – посипалися звідусіль здивовані запитання.
– Бугрим Харитон Якимович, він тут живе. Ви ж про нього петицію…
– Авжеж! Точно, його Харитоном Якимовичем звати, а не Якимом Харитоновичем! І так, Бугримом, – зраділа Ольга Матвіївна. – Ні, здається, останнім часом не бачили. Останнім часом він, здається, не виходив…
– Тоді ламаємо двері.
– Чого-чого?..
– Ламаємо двері, кому кажу! Нумо, хто мені допоможе?
Наперед вийшов найздоровіший з сусідів, і разом з дільничним вони з розбігу вдарили плечима у вхідні двері квартири, потім ще й ще, аж доки не виламали замок. Попри те, що сморід посилився багатократно, натовп
