кивнув, тоді Спартак знов погортав Біблію і продемонстрував ще один вірш – тепер уже з апостольського послання:
Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас[32].
А тоді повторив повільно й урочисто:
– Не можна боятися сектантів. Треба вірити в Бога і протистояти їм – тоді розгубляться і втечуть світ за очі. А люди їх, навпаки, бояться: а раптом жінка Марія Деві – все ж таки Христос?! Хтозна, хтозна… Це не протистояння. Це, навпаки, злісне потурання самозванцям.
– Ну-у-у… Не знаю, не знаю…
– Зате я знаю, – впевнено кивнув Спартак, – тому й намагаюсь хоч якось донести своє знання до людей.
– Через отого твого «Лейтенанта диявола»?..
– А чом би й ні! Це не найгірший варіант. Якщо мене на радіо вислухати не побажали, тож і доводиться роман писати.
– На ра-а-адіо-о-о?.. – Едуард Рустамович мимоволі відсахнувся. – Невже ти не злякався навіть радіо потурбувати?!
– А чого такого?! Пхе!.. Можна подумати… – Спартак знизав плечима.
– І-і-і… як, не вдалося?..
– Не вдалося, – зітхнув він. – Там попервах вирішили, що я, бачте, випускник якоїсь семінарії. Бо пересічні парафіяни, бачте, Біблії не читають.
– А я про що тобі кажу?! – кивнув Давлетов.
– Але коли дізналися, що за освітою я всього лише інженер-металург… Тут увесь їхній ентузіазм миттєво випарувався, – молодий чоловік посумнішав. – Коротше кажучи, не випустили мене на радіо, отак!..
– А ти певен, що роман твій надрукують? – обережно спитав Едуард Рустамович. – Бо цієї… як її?.. Письменницької освіти у тебе нема також. А щоб на письменника вивчитися…
– Треба поїхати в Москву й закінчити Літературний інститут імені Горького?! – тепер Спартак дивився на співрозмовника трохи насмішкувато. – Знаю, знаю. Мені таке радили. Але я вважаю інакше: головне в цій справі – природний талант, а не якась спеціальна письменницька освіта.
– І ти вважаєш, що у тебе є письменницький талант?
– Я не просто вважаю, я це ЗНАЮ.
– Звідки?
– Бо деякі мої оповіданнячка вже опубліковані. Й навіть невеличка повістинка також вийшла друком в журналі «Наука і суспільство». Маю відгуки та рецензії на надруковане.
– А романи теж?.. – Давлетов кивнув на грубий зошит.
– До романів ще не дійшло, – зітхнув Спартак, – але це ще попереду. Отож все ще буде, Едуарде Рустамовичу, зачекайте лише трішечки.
– І-і-і… яка ж ідея цього твого «Лейтенанта диявола»?..
Замість відповіді молодий чоловік розкрив зошит-чернетку на чистому блоці, видрав звідти чистий подвійний аркуш паперу й лише тоді спитав:
– А скажіть-но, Едуарде Рустамовичу, в якому році розпався СРСР?
– Шуткуєш?! – про всяк випадок перепитав Давлетов. – Це сталося позаторік. Отже, в дев’яносто першому році.
Спартак написав на чистому аркуші «1991» і продовжив:
– Добре.
Якова 4:7.
