При вашому діагнозі!.. А втім, робіть, як хочете. Ви вже дорослий хлопчик, вам уже тридцять років.
Семінар на АвтоВАЗі відбувся успішно. Та після повернення звідти Спартака з ніг до голови обкидало якимсь дивним висипом. Довелося знов навідатися до поліклініки…
– Якщо продовжите в тому ж дусі, у вас не тільки з жовчним міхуром, у вас ще й із печінкою проблеми почнуться, – пообіцяла дільнична лікарка. – Все, їжджайте у Миргород! Тепер уже категорично.
Спартак навідався до профспілкового комітету ІЕЗ ім. Є. О. Патона, проте там лише руками розвели:
– Ви у нас не кандидат наук і не доктор, за сімейним станом – самотній, ніяких особливих пільг для вас не передбачено. А тому путівку до Миргорода ми вам зорганізувати зможемо лише за повну вартість.
– Але ж я скільки років у профспілці, внески сплачую регулярно!..
– Молодий чоловіче, у нашому інституті не ви один такий. Є люди більш заслужені. Є й такі, хто потребує допомоги більше, ніж ви. Майте совість!..
Проконсультувавшись із власною совістю, Спартак повернувся додому і розповів про все батькам. Як і слід було чекати, тато Андрій дуже засмутився. Схопившись за серце і скрушно зітхаючи, він тихо шепотів:
– О-о-ох, якби не цей клятий інфаркт, якби мені тільки здоров’ячка трішечки! Я би пішов у той профком і всім би їм повправляв мізки… Та я б… я б їм усім!.. О-о-ох…
Він безсило сплеснув руками.
– Облиш, тату, нічого б ти не зробив, – зітхнув Спартак. – Ти навіть у значно сприятливіших ситуаціях пасував, а тому розраховувати на твою підтримку… Собі ж дорожче вийде.
– А може, ти б виявляв трохи більше поваги до тата? – неприязно спитав батько. – Та якби я не поводився обережно, нас би давно всіх заарештували та розстріляли!.. І мене, і маму Гатю, й тебе також…
Але тут в їхню розмову втрутилася Агата Самсонівна:
– Спарику, ти б і справді язика свого прикусив та й залишив тата у спокої. А щодо Миргорода… Ви обидва забули, що там живе тепер наш колишній сусіда – Едуард Рустамович.
– А-а-а, то це туди Давлетов подався?..
– Еге ж! Він на старості років оженився й перебрався до дружини. Її звати… звати, здається… Ні, не пригадаю, – скрушно зітхнула мама Гатя, – але ім’я якесь таке чудернацьке… Билинне ім’я, можна сказати. У неї в Миргороді хатка приватна. Десь мені Едуард Рустамович лишив адресу на прощання, треба у блокнотику пошукати. А якщо у мене не записано, тоді Тосю попитаю: він у неї в шпиталі стільки відлежав, що ой-йо-йой!..
На тому й зупинилися. Нової адреси Давлетова у своєму записнику мама Гатя не виявила, хоч як шукала. Проте стара подруга Антоніна Захарівна не підвела: саме вона повідомила, що Едуард Рустамович тепер і справді мешкає у Миргороді по вулиці Озерній.
Відповідь на мамин лист надійшла за два тижні. Давлетов запевняв, що разом з дружиною Василісою готовий прийняти Спартака в будь-який момент і на будь-який термін. «Хай твій хлопчик приїздить і живе скільки
