Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
вечора, прибуває до Відня о пів на третю ночі. У мене ще не пройшли укуси «рівських» клопів, який буде мій номер біля вокзалу Франца Йозефа? Але я ж взагалі номер не отримаю і тоді поїду прямо на Лерхенфельдерштрассе (так, о пів на третю!). І попрошу притулку там (авжеж, о 5-й ранку). Але хай там як, а вранці в понеділок я неодмінно повинен отримати візу у паспорті (але чи отримаю я її відразу, а не у вівторок?), а тоді вирушити до тебе, влаштувати тобі сюрприз у дверях, які ти відкриєш. Божечку небесний. Тут думки роблять перерву, потім біжать далі: але в якому ж стані я буду після цієї ночі і їзди, а ввечері мені знову їхати шістнадцятигодинним потягом, в якому вигляді я доберуся до Праги і що скажу директору, якого знову доведеться телеграфом просити про продовження відпустки? Все це тобі, зрозуміло, ні до чого, але що ж робити? Іншого виходу немає. Єдиним невеликим полегшенням було б, набігає мені раптом на думку, переночувати в Ґмюнді і виїхати до Відня вранці, і я, вже зовсім втомлено, питаю коротуна помічника щодо ранкового потяга до Відня, що відходить о пів на шосту і прибуває об 11-й ранку. Гаразд, отже, я поїду на ньому, і румунка – теж. І тут розмова раптово звертає геть в інший бік, не знаю, яким чином, – несподівано з’ясовується, що коротун помічник хоче нам підсобити. Якщо ми переночуємо в Ґмюнді, то рано-вранці, коли в конторі нікого, крім нього, немає, він потайки пропустить нас до Праги пасажирським потягом, тоді ми вже о 4 годині дня будемо в Празі. Інспектору ми повинні сказати, що ми поїдемо до Відня ранковим потягом. Чудесно! Втім, чудесно лише відносно, бо ж телеграфувати в Прагу все одно доведеться. Нема ради. Приходить інспектор, ми розігруємо маленьку комедію з ранковим віденським потягом, потім помічник відсилає нас геть, увечері ми тишком-нишком зустрінемося з ним для обговорення подальшого. У сліпоті своїй я думаю, що це все виходить од тебе, тоді як насправді це лише останній удар ворожих сил. Отже, ми, та жінка і я, поволі виходимо з вокзалу (поспішний потяг, який мав відвезти нас звідси, досі стоїть біля платформи, перевірка багажу тягнеться довго). Чи далеко до міста? Година. Нова невдача. Але виявляється, що і біля вокзалу є два готелі, в один із них ми і подамося. Перед готелями проходить колія, треба перейти через рейки, але по гілці саме наближається товарняк; я переходжу – напевно встигну, але супутниця мене затримує, а товарний потяг просто перед нами зупиняється, і доводиться чекати. Невеликий доважок до наших знегод, думаємо ми. Але саме це очікування, при тому, що в Прагу я в неділю вже не потраплю, виявляється заворотним пунктом. Наче ти, як немов оббігала всі готелі біля Західного вокзалу, тепер оббігала всі небесні ворота, щоб просити за мене, – від вокзалу, а це далеченько, до нас, захекавшись, поспішає твій поліцейський і кричить: «Ідіть мерщій назад, інспектор вас пропускає!» Та невже? Такої хвилини просто стискає горло. Разів десять ми припрошуємо поліцейського, перш ніж він бере від нас гроші. А тепер швидше назад, забрати в інспекції багаж, бігцем до паспортного контролю, потім на митницю. Але ти вже все полагодила,
