1920 р.) 14) СуботаСправа кепська, позавчора прийшли ті два нещасних листи, вчора тільки телеграма (заспокійлива, звичайно, але все ж, як на мене, і трохи уривкова, як будь-яка телеграма), сьогодні ж – нічогісінько. А ті листи були для мене не надто втішні, з кожного погляду, і там говорилося, що ти відразу напишеш знову, а ти не написала. Позавчора ввечері я послав тобі термінову телеграму з проханням терміново відповісти, і відповідь мала б давно прийти. Повторюю текст: «Це було єдино правильно, будь спокійна, тут ти вдома, Й. з дружиною приїде до Відня, ймовірно, днів за вісім. Як переправити тобі гроші?» Відповіді я, отже, не отримав. «Їдь до Відня, – кажу я собі. – Але ж Мілена цього не хоче, рішуче не хоче. Ти був би рішенням, і вона тебе не хоче, вона в тривозі і сумнівах, тому їй потрібна Сташа». А втім, мені слід було б поїхати, та я нездужаю. Щоправда, я спокійний, порівняно спокійний, хоча в останні роки навіть не сподівався на таке, але вдень дуже кашляю, та й вночі по чверть години. Ймовірно, це просто звикання до Праги і наслідок шаленого Меранського часу, перш ніж я упізнав тебе і заглянув у твої очі.
Яким темним став Відень, а чотири дні поспіль був же таким світлим. Що там готується для мене, поки я сиджу тут, відкладаю перо і закриваю обличчя рукою.
Ф.
Потім я зі свого фотеля подивився у відкрите вікно на дощ, і мені спали на думку різні можливості: що ти, напевно, хвора, втомилася, лежиш у ліжку, що пані Колер[55] могла б посприяти і тоді – дивним чином ця можливість найприродніша, найнатуральніша – відчиняться двері, і на порозі з’явишся ти.
Щонайменше два жахливих дні. Але тепер я бачу, ти зовсім не винна, якийсь злосливий гаспидяка затримав усі твої листи від четверга. У п’ятницю я отримав тільки твою телеграму, в суботу нічого, в неділю нічого, сьогодні чотири листи, від четверга, п’ятниці, суботи. Я дуже втомився, щоб по-справжньому взятися за перо, дуже втомився, щоб із цих чотирьох листів, з цієї гори відчаю, муки, любові, любові у відповідь, одразу ж усвідомити, що залишається для мене, таким егоїстом стаєш, коли втомився і дві доби мордував себе найжахливішими уявленнями. Але тим не менше – знову-таки завдяки твоїй життєдатній силі, мати Мілено, – проте загалом я, напевно, засмучений менше, ніж за всі сім останніх років, за винятком року в селі.
Чому досі немає відповіді на мою термінову телеграму, надіслану ввечері в четвер, я, втім, як і раніше, не розумію. Згодом я телеграфував пані К., відповіді теж немає. Не бійся, твоєму чоловікові я не писатиму, не надто мені цього і хочеться. Хочеться мені тільки поїхати до Відня, але я і цього не зроблю, навіть якби не було таких перешкод, як твоє негативне ставлення до мого приїзду, складнощі з паспортом, бюро, кашель, втома, весілля моєї сестри (у четвер). І все-таки краще б поїхати, ніж сидіти вечорами ось так, як було в суботу або в неділю. В суботу: я гуляв по місту, трошки з дядьком, трошки з Максом, і раз на дві години заходив у бюро, довідатися за пошту. Увечері було краще, я пішов до Лорена, жодних поганих
Подруга Мілени пані Колер тримала у Відні невеликий пансіон, де часто зупинялися друзі в Поллаків із Праги.
