Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання - Франц Кафка страница 31

Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання - Франц Кафка

Скачать книгу

ви не бачите, як він поглинутий своїми клопотами, у нього наче кулак у роті». Тож я здолав написати тільки півсторінки і знову повернувся до тебе, лежу над цим листом, як лежав поруч із тобою тоді в лісі.

      Листа сьогодні не було, але я не боюся, будь ласка, зрозумій мене правильно, Мілено, я ніколи за тебе не боюся; якщо часом і складається таке враження – а воно часто складається, – то це лише слабкість, це примха серця, яке тим не менш твердо знає, в ім’я чого воно б’ється; у велетнів теж бувають хвилини слабкості, навіть у Геракла, по-моєму, одного разу опустилися руки. Але зі стиснутими зубами, дивлячись у твої очі, які я бачу в найясніший день, я можу винести все: розлуку, тривогу, турботу, твоє листовне мовчання.

* * *

      Який я щасливий, яким ти робиш мене щасливим! Приходив тут клієнт (подумай тільки: і у мене є клієнти!), відірвав мене від писання, я розлютився, але у нього було кругле, рожеве, добродушне, при цьому імперсько-німецько-коректне лице, і він був такий люб’язний, що навіть жарти брав за ділові відповіді; але хай там як він мені завадив, я не міг йому цього подарувати, до того ж мені довелося піднятися з-за столу, щоб пройти з ним в інші відділи, – і ось це було для тебе, о добра моя, вже занадто, бо саме тієї миті, коли я встав, увійшов прислужник і приніс твій лист, я розпечатав його просто на сходах, і – Боже правий! – там світлина, тобто щось зовсім, зовсім невичерпне, такі листи приходять раз на рік, раз на вічність, і світлина така хороша, кращих не буває, – бідолашна маленька фотографія, на неї і дивитися можна хіба що крізь сльози, з б’ючким серцем, не інакше.

* * *

      І знову переді мною сидить уже якийсь чужинець.

* * *

      На додачу до вищесказаного: все я можу винести – з тобою в серці: і якщо я одного разу написав, що дні без твоїх листів були жахливі, то це невірно, вони були лише страшенно важкі – човен був важкий, занурений у хвилі страх як глибоко, по самі вінця, але плив-таки на твоїх хвилях, у твоєму потоці. Лише одного я не зможу винести без твоєї рішучої підмоги, Мілено: того самого «страху», – тут я заслабкий, це громадище жаху я не можу навіть обвести оком, воно мене накриває і несе геть.

      Те, що ти говориш про Ярмілу, якраз і є одна з тих слабкостей серця, на мить твоє серце відбігає вірності мені, і тоді тобі набігає на думку таке. Хіба ми в цьому сенсі ще двоє людей? І хіба мій «страх» дуже відрізняється від страху самозневаги?

* * *

      Знову мене перервали; я вже не можу писати в бюро.

* * *

      Обіцяний довгий лист міг би знову нагнати на мене страху, якби сьогоднішній лист не був таким втішним. А що буде в ньому?

      Напиши мені відразу, чи дійшли гроші. Якщо вони загубились, я пошлю ще, а якщо і ті загубляться, пошлю знову – і так далі, доки в нас узагалі нічого не залишиться, і тоді нарешті все буде як слід.

      Ф.

      А квітки я не отримав, – схоже, в останню хвилину ти її все-таки для мене пошкодувала.

(Прага, 17 липня 1920 р.) Субота

      Я так і знав, що буде в цьому листі, все це стояло майже за всіма твоїми листами, було в твоїх очах, – чи могло

Скачать книгу