він на тебе вплинув. Але в силу цього, між іншим, і твій лист до батька стає набагато значніше, в ньому, напевно, було щось принципово нове.
До речі: я завжди тебе неправильно розумів, що твій батько і чоловік зроду не розмовляли між собою. Але Сташа казала, що вони часто спілкувались один з одним.
І про що б вони могли говорити?
Так, у твоєму листі є і третя фраза, яка, мабуть, спрямована проти мене ще більше, ніж дві вищезгадані. Фраза про шкідливі для шлунка солодощі.
Значить, сьогодні, причому несподівано, день без листа, якого я давно боявся. Значить, лист від понеділка було написано так серйозно, що на другий день ти писати не могла. Що ж, як підтримка у мене бодай є твоя телеграма.
Отже, тобі погано, як ніколи ще не було за весь той час, що я тебе знаю. І ця непереборна відстань між нами разом з твоєю хворобою навіює мені дивне відчуття, ніби я перебуваю в твоїй кімнаті, але ти мене заледве розрізняєш, а я розгублено блукаю від вікна до ліжка і назад, і нікому і нічому не вірю, жодному лікарю, жодному лікуванню, і не знаю, що робити, і тільки дивлюся на це похмуре небо, яке роками ніби все жартувало і жартувало, а тепер уперше відкрилося мені у всій своїй безнадії, таке ж безпорадне, як я сам. Ти лежиш у ліжку? А хто приносить тобі їжу? Яку? І ці головні болі! Напиши мені про все, коли зможеш. У мене був колись один актор, єврей зі Східної Європи[105], у нього раз на три місяці траплялися страшні напади головного болю і тривали кілька днів; звичайно він був цілком здоровий, але в ці дні, бувало, зіпреться на будинкову стіну десь у провулку і стоїть, і нічим йому не допоможеш – тільки ходиш хвилин тридцять туди-сюди і чекаєш. Хворий, якого кинув здоровий, але і здоровий, якого кинув хворий. А болі повертаються регулярно? І що говорить лікар? Коли вони почалися? Тепер ти, мабуть, ще й пігулки ковтаєш? Ай-яй-яй! – а ось «дитинко» я вже сказати не можу, не маю права.
Прикро, що твій від’їзд знову відкладено, тепер ти, отже, поїдеш тільки за тиждень, починаючи з четверга. А я – я вже не матиму щастя бачити, як ти оживаєш там в оточенні озер, лісів і гір. Але скільки ж мені ще треба щастя, жаднюзі такому? Прикро, що тобі ще так довго доведеться мучитися у Відні.
Про Давос ми ще поговоримо. Не хочу я туди – занадто далеко, задорого і надто дурно. Якщо вже їхати з Праги – а їхати, схоже, доведеться, – то найкраще куди-небудь у село. Правда, хто мене там чекає? Треба ще все це продумати, але до листопада я ж все одно не зможу поїхати.
Учора ввечері я зустрів такого собі Штайна[106], можливо, ти знаєш його з кав’ярень, його завжди порівнювали з королем Альфонсом[107]. Він тепер складає папери в одного адвоката і, зустрівши мене, дуже зрадів: у нього є до мене розмова, службова, все одно довелося б завтра дзвонити мені по телефону. «Ну, то про що йде мова?» – «Справа про розлучення[108], до якої я і сам почасти пришитий, себто він просить мене втрутитися». – «Як це?» Я справді схопився за серце. Але потім з’ясувалося, що мова
Мова про Іцхака Льові, з яким Кафка заприязнився 1911 року, коли львівська трупа Льові гастролювала у Празі.
Йдеться про Пауля Штайна, відомого празького правника.
Кафка має на увазі швидше за все іспанського монарха Альфонса ХІІІ (1886–1941), який правив своєю країною з 1902-го по 1931 рік.
Батько Ґустава Яноуха, Ґустав Кубаса, був колегою Кафки по страховій агенції. Хоча перший чоловік його матері – Павел Яноух – вважався офіційно «зниклим», Ґустав Яноух не міг легально мати прізвище свого справжнього батька, бо ж його мати і батько офіційно були не розлучені.
