у якій з них вони справжні. Немає сумніву, що їхня участь у фільмі – це також і пошанування імені Алена Рене, якому в рік виходу фільму виповнилося 90 років! А їхня гра – ще один яскравий бенефіс французької акторської школи.
«Ви ще нічого не бачили» – це не лише фільм-театр, жанр, який так полюбився серйозним режисерам у новому столітті. Він демонструє немислимі багатьма можливості кіно в подоланні рамок інтерпретації дійсності та правил драматургії. Причому без жодних спецефектів цей фільм перестрибує умовність театральної естетики, перетворюючи кінокадр на 3D реальність. Правічна історія Орфея та Еврідіки «інтегрується» по двох змінних – авторських інтерпретаціях – спочатку Ануя, а потім Рене – і в такий спосіб стає понадчасовою.
Фільм, немов магічна томографія, аналізує кохання, дозволяє розгледіти найменші проблемні вузлики його розвитку, анулює незворотність стріли часу. Ви добре знаєте античну історію Орфея та Еврідіки: юнак спускається в царство мертвих, щоби визволити з тенет смерті свою кохану. Під страхом смерті йому заборонено дивитися на неї, їм дозволено лише говорити. Цей прийом розв’язує руки драматургам: і Вергілію, і Аную, і Рене. І драматург, і режисер переносять матрицю міфу в сьогодення, вкладаючи у неї сучасні екзистенційні проблеми людини. У такий спосіб хрестоматійна трагедія стає по-справжньому вічною, пов’язуючи не лише тисячоліття, але й філософські системи (зокрема екзистенціалізм) з психоаналізом.
Історія Орфея та Еврідіки замість казкового гепі-енду стає трагедією, тому що закохані не захотіли жити життям обивателів, у якому неминуче будуть обман, рутина, ритуальність, ревнощі. Тому історія кожної пари закоханих, котрі хочуть пронести життям чистоту почуттів, майже завжди стає якщо не трагедією, то непростою драмою. Адже навіть ми, діти нового тисячоліття, свої ідеали залишаємо для кіно й літератури, а в житті одягаємо інші, більш цинічні та прагматичні маски.
Ще варто додати, що в інтерпретації видатних мислителів нашого сторіччя Жана Ануя та Алена Рене ця історія стає також одвічним і ніколи не закінченим діалогом поколінь: батьків і дітей, які завжди по-різному дивляться на минуле і майбутнє. І на ціну кохання в першу чергу.
Викрадаючи коней
(режисер Ганс Петер Моланд, Норвегія – Швеція, 2019)
Вибір фільму інколи схожий на медитацію перед порожнім листком, коли чекаєш на перше слово майбутньої книги чи перед полицею, заповненою непрочитаними книгами. Ти зупиняєш пульс внутрішніх думок. Затуляєш очі на свої проблеми. І чекаєш, коли хвиля резонансу твого нарешті-спокою і настрою тих-кого-любиш підштовхне тебе до правильного вибору.
Лети за цією енергією. Шукай кіно, яке зробить тебе щасливим на якусь дрібку хвилин твого унікального життя. Ти ніколи не пошкодуєш про такі хвилини, так само як не шкодуєш за часом, відданим на улюблені романи та концерти, або
