пунктиром одну з найцікавіших стилістичних ліній у сучасному кінематографі, який можна було б назвати «реконструкцією свідомості». Такий підхід вимагає не лише знайомства з біографією героя-прототипу, але й серйозне інтелектуальне осмислення його ідей та спадщини.
Практично весь творчий період Ван Гог у своїх революційних задумах, утопічних проєктах, під час катарсичних просвітлень та гірких розчаруваннях перебував на порозі вічності. Тому в цьому фільмі перед нами не лише депресивні останні дні митця. Ми бачимо ретроспективно також інші епізоди його життя та ключові зустрічі, які давали йому стільки підстав для надії та радощів творення, але неодмінно оберталися щораз новими моральними випробуваннями. Багато екранного часу приділено сценам непростих дискусій героя з його найближчим другом та водночас ідейним подразником Полем Гогеном.
Фільм створено у свідомо медитативній манері, яка ніби покликана вторувати внутрішньому монологу художника. Завдяки прекрасній музиці Тетяни Лісовської та розкішній, «пейзажній» роботі одного з кращих сучасних операторів Бенуа Делома – двом механізмам «машини часу» – ми безсумнівно повертаємося в час Ван Гога. Не всім буде комфортно в цьому часі, як більшості не було б комфортно бути поруч з живим героєм. Тому перегляд фільму для багатьох стане випробуванням. Але якщо ви правильно налаштуєте внутрішню оптику, опануєте дихання та зміните ставлення до часу, то ці неповні дві години стануть для вас незабутньою мандрівкою у свідомість одного з кращих художників світу.
Звичайно, цей фільм буде краще дивитися «підготовленому» глядачеві. Але навіть якщо це стане вашим першим знайомством зі світом Ван Гога й ви подужаєте цей фільм, то можна буде вважати, що ви успішно пройшли подвійну ініціацію: у складний світ генія та не менш складний світ серйозного кіно.
Венецiйський купець
(режисер Майкл Редфорд, Великобританія – США, 2004)
Зорі близько. Варто лише піднести очі й відпустити буденні турботи. Опинися наодинці з часом.
Візьми за руку того, кого любиш. І небо опуститься ближче. Ти побачиш траєкторії проминулих доль, немов сліди релятивістських атомів, які розлітаються в пересиченій парою камері. Ці релікти чужих життів підкажуть тобі справжній вимір вічності, у якому почуття та пристрасті – константи у рівнянні її рівноваги. Хтось, обдарований здатністю дивитися крізь час, візьме з нього похідну й опише часткові рішення для твого життя. Залишається лише побачити їх, повірити й прийняти.
Шекспір, хоч і поет, насправді став для людства математиком доль. Стриманим у поезії, але незмірним у пізнанні вчинків та характерів. Це справжній дар – мати настільки універсального автора, який розгортається в щораз новому вимірі для кожного покоління. У своїх кращих п’єсах він і справді співрозмірний простору й суголосний часу. Завжди сучасник.
Однак
