задум, він звелів читати всюди заклик до народу зібратися завтра перед ним на площі Санта Кроче. Заклик цей налякав Синьйорію ще більше, ніж попередні його дії, і вона об’єдналася з тими громадянами, яких вважала найбільш відданими батьківщині та свободі. Добре усвідомлюючи сили герцога, вони вирішили тільки умовляти його та спробувати, якщо опір уже неможливий, переконати його відмовитися від задуму або ж хоча б зробити його самовладдя не таким уже й суворим. І ось кілька членів Синьорії вирушили до герцога, і один із них звернувся до нього з такою промовою. «Ми прийшли до вас, синьйоре, насамперед за вашим викликом, а потім за указом вашим про всенародні збори, бо нам здається безсумнівним, що ви прагнете надзвичайними заходами домогтися того, чого ми не хотіли вам дати законним порядком. Ми аж ніяк не маємо наміру силою опиратися вашим задумам, ми тільки хочемо, щоб ви зрозуміли, яким важким буде для вас тягар, який ви збираєтеся на себе покласти, щоб ви завжди могли згадувати про наші поради та про ті, зовсім протилежні, які дають вам люди, стурбовані не вашою користю, а прагненням наситити свою злобу. Ви хочете перетворити на раба місто, яке завжди жило вільно, бо влада, яку ми колись вручали неаполітанським королям, означала співдружність, а не поневолення. Чи подумали ви про те, що означає для такого міста і як потужно звучить у ньому саме слово «свобода»? Слово, якого сила не здолає, час не зітре, жоден дар не заступить. Подумайте, синьйоре, які сили будуть потрібні, щоб тримати таке місто в рабстві. Тих, що ви отримаєте ззовні, буде недостатньо, а внутрішнім ви довіритися не зможете, бо нинішні ваші прихильники, що штовхають вас на цей крок, розправившись з вашою допомогою зі своими недругами, відразу ж шукатимуть способів знищити вас, аби залишитися в панівному становищі. Низи, яким ви зараз довіряєте, змінюються за найменшої зміни обставин, тож будь-якої миті все місто може перетворитися на вашого ворога, згубивши і себе, і вас. Ліків проти цієї біди немає, бо убезпечити своє панування можуть лише володарі, у котрих мало ворогів, яких легко знешкодити, пославши на смерть або у вигнання. Але коли ненависть оточує тебе зусібіч, не може бути безпеки, бо не знаєш, звідки загрожує удар, а, побоюючись усіх, не можна довіряти нікому. Намагаючись позбутися загрози, тільки посилюєш небезпеку, бо всі скривджені розпалюються ще більшою ворожнечею і ще лютіше готові мститися. Немає сумніву, що час не може угамувати спрагу свободи, бо як часто бували охоплені нею в багатьох містах жителі, що ніколи самі не відчули її смаку, але любили її з пам’яті, залишеної їхніми батьками, і, якщо їм вдавалося знову здобути свободу, вони захищали її з великим завзяттям, зневажаючи будь-яку небезпеку. А якби навіть цієї пам’яті не заповідали їм батьки, вона вічно живе в громадських будівлях, у місцях, де вершили справи посадовці, в усіх зовнішніх ознаках вільних установ, у всьому, що прагнуть на ділі пізнати всі громадяни. Що саме розраховуєте ви зробити, аби врівноважити солодкість вільного життя чи витравити