в мені неприємне збудження. Ох, я була набагато спокійнішою зі своєю сліпотою!» Я втішив дівчину тим аргументом, що її нинішнє роздратування походить від сприйняття чужого середовища, у якому вона перебуває. Але коли вона звикне до зору, стане такою ж спокійною й задоволеною, як інші. «Це добре, – відповідала вона, – бо, якщо, глянувши на що-небудь нове, мені й надалі судилося відчувати занепокоєння на кшталт нинішнього, я готова просто зараз повернутися до колишньої сліпоти».
Оскільки нове відчуття повернуло її на первісний природний щабель, то вона цілком вільна від упереджених поглядів і називає речі просто за тим природним враженням, яке вони на неї справляють. Вона дуже добре розбирається в рисах обличчя й робить з цього висновки про властивості характеру. Знайомство з дзеркалом викликало в неї велике здивування; вона не могла зрозуміти, як це плоске дзеркальне скло вловлює предмети й знову подає їх людському оку. Її завели в чудову кімнату, де була висока дзеркальна стіна. Вона почала виробляти перед нею дивовижні викрутаси й рухи тілом й особливо сміялася з того, що зображення в дзеркалі, коли вона наближалася, рухалося до неї, а при віддаленні від нього – відступало. Усі предмети, які вона помічає на відомій для неї відстані, здаються їй маленькими, а в її уяві вони збільшуються мірою того, як наближаються до неї.
Коли вона з розплющеними очима підносила до рота шматочок підсмаженого хліба, він здавався їй таким великим, що може не поміститися в роті. Потім її провели до басейну, який вона назвала великою мискою для супу. Їй здавалося, що дерева в алеї рухаються обабіч неї, а на зворотньому шляху вона думала, що будинок іде їй назустріч, і особливо сподобалися їй освітлені вікна. Наступного дня довелося виконати її бажання й повести в сад при світлі дня. Вона знову уважно оглянула всі предмети, але не з таким задоволенням, як напередодні ввечері. Дунай, який протікав перед будинком, вона назвала довгою й широкою стрічкою і вказала точно ті місця, де бачить початок і кінець річки. До дерев, що виднілися приблизно за тисячу кроків по той бік річки, на так званому Пратері, на її думку, можна було доторкнутися, витягнувши вперед руки. Так як це відбувалося в обідню пору, вона не могла довго перебувати з відкритими очима в саду. Вона сама зажадала, щоб їй знову зав’язали очі, бо сприйняття світла не під силу її слабкому зору й викликає запаморочення. А коли в неї на очах знову пов’язка, то вона без поводирів не наважується на жоден крок, хоча, коли була сліпою, упевнено ходила по добре знайомій кімнаті. Несфокусованість нового почуття стало причиною того, що вона повинна бути більш уважною за клавіром, аби зіграти що-небудь, у той час як раніше вона бездоганно виконувала цілі концерти, ще й одночасно розмовляла з шанувальниками. Тепер з відкритими очима їй важко зіграти навіть невеликий етюд. Вона стежить за своїми пальцями, як вони піднімаються над клавіром, але при цьому часто не потрапляє на потрібні клавіші».
