магнетизму поставилися б, як до моди. Кожен би намагався блиснути ним і знайти в ньому більше або менше за те, що він дійсно в собі містить. Ним стали б зловживати, і користь його перетворилася б у проблему, вирішення якої було б, можливо, лише через кілька століть».
Чи можуть бути ці слова мовою шарлатана, вигадками й базіканням людини нечесної? Звичайно, у гучному зверненні колишнього скромного прохача звучить уже нотка окриленості: Месмер вперше говорить мовою успіху. Бо саме в ці останні місяці його метод лікування нервових хвороб навіюванням знайшов серйозних прихильників і впливових союзників, і перш за все відкрито став на його бік Шарль Делон, лейб-медик графа д’Артуа[61], що випустив брошуру. Це відкриває Месмеру шлях до двору; у цей час одна з придворних дам Марії Антуанетти, яку Месмер зцілив від паралічу, виступає перед своєю володаркою на користь того, хто допоміг їй. Вище дворянство: мадам Ламбаль[62], принц Конде[63], герцог Бурбон[64], барон Монтеск’є[65] й особливо герой дня, молодий маркіз Лафайєт[66] висловлюються з натхненням на користь його вчення. І ось, незважаючи на вороже ставлення академії, незважаючи на невдачу у Відні, уряд за наказом королеви входить у безпосередні переговори з Месмером, щоб закріпити за Францією родоначальника таких плідних ідей; міністр Морпа за наказом згори пропонує йому довічне утримання в двадцять тисяч ліврів і, крім того, десять тисяч ліврів на квартирні витрати, правда, з виплатою лише в тому випадку, коли три підготовлених ним для держави учні визнають користь магнітотерапії.
Але Месмер ситий по горло й не бажає знову безкінечно працювати з упередженими вузьколобими фахівцями, він не йде ні на які застереження «якщо» і «в тому випадку», він не бере милостині. Він гордо відмовляється: «Я не можу входити в договірні відносини з урядом, доки правильність мого відкриття не буде незаперечним чином визнана й підтверджена». І після двох років магнетичної терапії висланий з Відня Месмер придбав таку силу в Парижі, що погрожував покинути Париж і пред’являв ультиматум королеві: «Єдино з поваги до Вашої Величності я Вас запевняю, що продовжу своє перебування у Франції до 18 вересня і до цього терміну готовий надати допомогу тим хворим, які удостоять мене своєю довірою. Я шукаю, Ваша Величносте, такого уряду, який визнає необхідність не допускати легковажним чином проникнення у світ істини, що своїм впливом на природу людини викликає зміни, яким із самого початку потрібен контроль з боку істинного знання і справжньої сили, а також направлення в доброзичливому сенсі. У справі, що стосується всього людства, гроші повинні бути, в очах Вашої Величності, лише на другому плані; чотириста чи п’ятсот тисяч франків, що обертаються на таку мету, нічого не повинні означати. Моє відкриття і я сам повинні бути нагороджені з величчю, гідною монарха, з яким я вступаю в стосунки».
