Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
але надаремно. Не допомогло й те, що вона з’єдналася з державною владою й домоглася від неї закону проти лікарів-шарлатанів та цілителів «силами природи»: глибинно-релігійні рухи не придушуються силою параграфів. Під захистом закону нині, як і в часи середньовіччя, продовжують орудувати численні цілителі, що не мають наукових ступенів, тому з державної точки зору є незаконними; постійно йде партизанська війна між природними методами лікування, релігійним та науковою медициною. Але найнебезпечніші вороги академічної науки з’явилися не із сільських хатин і не із циганських таборів, а виникли у власних рядах, подібно до того, як Французька революція, так само як і будь-яка інша, вибирала вождів не з народу, а навпаки: могутність дворянства була знищена саме дворянами, які піднялися проти нього. Так і в великому повстанні проти надмірної спеціалізації шкільної медицини вирішальне слово незмінно належало окремим, незалежним лікарям. Перший, хто розпочав боротьбу проти бездушності, проти зривання вуалі з чудес зцілення, був Парацельс[9]. Озброївшись булавою своєї мужицької грубості, пішов у наступ на «лікарів» і висунув їхній книжній вченості звинувачення в тому, що вони хочуть розкласти людський мікрокосм, як механізм годинника, на частини і потім знову склеїти. Він бореться із зарозумілістю, з догматичною авторитарністю науки, яка втратила будь-який зв’язок з високою магією творчої природи й не помічає, і не визнає стихійних сил, і не чує випромінювань як окремих душ, так і світової душі в цілому. Хоча й сумнівні, на погляд сучасника, його рецепти, духовний вплив цієї людини росте, ніби під прикриттям часу, і на початку ХІХ ст. проявляється назовні у такій собі «романтичній» медицині, яка, будучи відгалуженням філософсько-поетичної течії, прагне вищої форми тілесно-душевної єдності. З безумовною вірою у вселенську одухотвореність природи вона відстоює думку, що сама природа – наймудріша цілителька й потребує людини у кращому разі лише як помічника. Це подібно до того, як кров, не побувавши у вишколі хіміків, утворює антитоксини проти будь-якої отрути, так і організм може сам себе підтримувати і здатен у більшості випадків без чиєїсь допомоги впоратися з хворобою. Тому дороговказом у лікуванні людини повинно бути правило – не йти наперекір природньому стану речей, а лише зміцнювати у випадку хвороби завжди притаманну людині волю до одужання. А цей імпульс часто може бути підтриманим шляхом душевного, духовного релігійного впливу тією ж мірою, як і за допомогою грубої апаратури та хімічних речовин. Істинне ж зцілення завжди здійснюється зсередини, а не ззовні. Сама природа – той «внутрішній лікар», якого кожен від народження носить у собі і який через це більше розуміє про хвороби, ніж спеціаліст, що бачить тільки зовнішні симптоми. Уперше хвороба, організм і проблема лікування розглядаються романтичною медициною знову як щось єдине. Цілий ряд систем виникає в дев’ятнадцятому столітті із цієї основної ідеї про самостійну силу спротиву організму. Месмер базує своє магнетичне вчення
