в ту ж мить перелітає через океан, хіба не навчаємося щодня знову й знову тому, що ефір, який нас оточує, має енергію через невловимі коливання і життєві хвилі? Ні, нас аж ніяк не лякає більше думка Месмера, яку колись заперечували, що від нашого індивідуального єства виходить абсолютно своєрідна й конкретна особиста сила, яка, випромінюючись далеко за межі того чи іншого нерва, здатна впливати певним чином на чужу волю й чужу особистість. Але фатальним чином Месмер з’явився занадто рано чи занадто пізно: саме та епоха, в яку він мав нещастя народитися, не володіла органом для неясно-благоговійних сподівань. Жодних камер-обскур у справах психіки: перш за все порядок в незатемнене світло! Й саме там, де починається таємнича гра сутінкового світла під час переходу від свідомого до несвідомого, холодний денний погляд раціоналістичної науки виявляється вкрай сліпим. Через те, що вона не визнає за душею індивідуальної творчої сили, то і її медицина бачить в годинниковому механізмі людини розумної тільки пошкодження органів, хворе тіло, але в жодному разі не потрясіння душевне. Тому не дивно, що під час душевних розладів вона не знає нічого іншого, як тільки премудрість цирюльника: проносне, кровопускання, холодну воду. Схиблених прив’язують до колеса й крутять доти, доки піна не піде у них з рота, або б’ють до нестями. Епілептиків нашпиговують різними ліками, усі нервові стани оголошують просто неіснуючими, бо не вміють їх пояснити. І коли цей відщепенець Месмер вперше починає допомагати людям, лікуючи такі захворювання за допомогою свого магнетичного, здавалося б, магічного впливу, обурений факультет відвертає очі й стверджує, що в наявності лише штукарство й брехня.
У цій запеклій авангардній сутичці за нову психотерапію Месмер абсолютно самотній. Його учні, помічники ще на півстоліття, на ціле століття від нього відстали. І самотність трагічно посилюється: у цього воїна немає навіть такого панцира, як повна впевненість у собі. Бо Месмер відчуває тільки правильний напрям, дороги він ще не знайшов. Він відчуває, що стоїть на правильному шляху, відчуває, що випадково опинився в гарячій близькості від таємниці, великої й плідної таємниці, і знає також, що сам не здатний вирішити її й розкрити до кінця. І приголомшує те, що людина, яку легковажні чутки майже століття поливали брудом як шарлатана, просить сприяння й допомоги саме у лікарів, своїх товаришів; подібно до того, як Колумб[28] перед своїм відплиттям блукає від одного королівського двору до іншого зі своїм планом морського шляху до Індії, так і Месмер звертається то до однієї, то до іншої академії і просить зацікавлення і сприяння своїй ідеї. І в нього, як у його великого побратима, на початку шляху закрадається помилка, бо він цілком зачарований середньовічною мрією про дивовижний склад ліків; Месмер вважає, що своєю магнетичною теорією він відкрив засіб, який може зцілювати абсолютно все, цю вічну Індію старовинного лікарського мистецтва. Насправді ж він давно
