після завершення зустрічі фюрер розпорядився влаштувати це. – Кордт кивнув у бік колони бронемашин. – Не випадково військо суне повз британське посольство.
Рев двигунів роздирав тепле повітря. Хартманн відчував на язиці куряву й солодкуватий присмак палива. Щоб перекрити шум, довелося кричати:
– Хто це такі? Звідки вони?
– Вояки Віцлебена з берлінського гарнізону прямують до чеського кордону.
Хартманн стиснув за спиною кулак. Нарешті! Його затопило передчуття.
– Тепер ви погодитеся, що альтернативи немає? Нам час діяти?
Кордт поволі кивнув:
– Таке відчуття, ніби мене зараз знудить.
Раптом він застережно поклав руку Хартманну на плече. До них наближався поліцейський з дубинкою у руці.
– Панове! День добрий! Фюрер на балконі!
Він показав палицею далі по вулиці. Поліцейський поводився шанобливо, підбадьорливо, не наказував, що робити, просто звертав їхню увагу на історичну подію.
Кордт подякував:
– Спасибі, офіцере.
Обидва дипломати повернулися на вулицю.
Рейхсканцелярія розташовувалася поруч з Міністерством закордонних справ. Через дорогу, на площі Вільгельмплац, зібрався невеликий натовп. То, безперечно, була партійна клака: у декого навіть були пов’язки зі свастикою на рукавах. Час від часу лунав незграбний крик «Хайль!» і підносилися руки у вітанні. Солдати армійської колони виконували команду «Праворуч глянь!» і салютували. Здебільшого молодь… набагато молодша за Хартманна. Пауль стояв досить близько, щоб бачити вираз їхніх облич: подив, захват, гордість. За високою кутою загорожею рейхсканцелярії був двір; над головним входом до будівлі – балкон; на балконі виднілася безпомилково упізнавана фігура: коричневий френч, коричневий кашкет, ліва рука стискає пряжку чорного ременя, права змахує час від часу, автоматично, як у робота: долоня розтиснута, пальці випростані. Пауль стояв метрів за п’ятдесят від нього.
– Хайль Гітлер! – відсалютував і пробурмотів Кордт.
Хартманн зробив те саме. Пройшовши повз Канцелярію, колона додала ходи й рушила до Блюхерплацу. Хартманн запитав:
– Скільки, на ваш погляд, людей зібралося подивитися?
Кордт перебіг поглядом по кількох купках глядачів.
– Гадаю, не більше двох сотень.
– Йому це не сподобається.
– Атож. Вважаю, у цьому випадку режим припустився помилки. Фюрерові так лестили візити Чемберлена, що він звелів Ґеббельсу організувати відповідне висвітлення в пресі. Німецький народ повірив, що тепер настане мир. А наразі йому кажуть, що йдеться до війни, і людям це не подобається.
– Так коли ж ми почнемо діяти? Хіба зараз не найслушніший час?
– Остер хоче, щоб ми зустрілися сьогодні. Нове місце: Ґетештрассе, номер дев’ять, в Ліхтерфельде.
