Там був молодий чоловік на ім’я Джарвіс, досить блідий і тендітний на вигляд, який, як вона здогадалася, повинен був бути онуком старої місіс Джарвіс, і вона подумки порівнювала цього подвижника зі зграєю його буйних дядьків.
І там був той самий Реґан зі шрамами на обличчі й пронизливими пильними очима, які стежили за нею по всій кімнаті й часто зупинялись на Кіті, з виразом, який найбільше нагадував поклоніння. Тоді вона зрозуміла, що Кіт мав на увазі, коли казав про «гарну людину, яку він хотів би мати на одному боці з собою у бою».
«У нього типаж місіонера, – промайнула в неї туманна думка, – Китай, чи щось таке».
– Я хочу, щоб сестра Кіта показала нам, як танцюють шиммі, – зажадав один молодий чоловік із широкою усмішкою.
Лоїс засміялася.
– Я боюся, що в такому разі отець-ректор відішле мене шиммувати за ворота. До того ж я не експерт.
– Я впевнений, що для душі Джиммі це не буде на краще у будь-якому разі, – промовив Кіт значуще. – Він занадто схильний роздумувати про такі речі, як всілякі шимування. Коли він став ченцем тільки-но почалась мода на, як його… матчиш, це переслідувало його весь перший рік. Ви б бачили його, коли він чистив картоплю, обнімаючи відро і роблячи ногами якісь зовсім нерелігійні рухи. Чи не так, Джіммі?
Пролунав загальний сміх, до якого Лоїс приєдналася.
«Одна бабуся, яка приходить сюди на месу, надіслала Кітові це морозиво, – прошепотів їй Джарвіс під прикриттям загального сміху, – бо вона чула, що ти приїдеш. Це дуже добре, чи не так?».
У Лоїс тремтіли сльози на очах.
Потім через пів години в каплиці усе раптом пішло не так. Минуло кілька років з того часу, як Лоїс була на Благословенні, і спочатку вона була в захваті від блискучої монстрації[1] з її плямою білого світла в центрі, від повітря, важкого від наповнення пахощами, і сонця, яке світило крізь вітраж із зображенням святого Франциска Ксав’є над її головою та відбивало теплі червоні сліди на сутані людини, яка стояла перед нею. Але при перших нотах «O Salutaris Hostia» ніби великий тягар спустився на її душу. Кіт був праворуч, а молодий Джарвіс – ліворуч, і вона тривожно поглядала на них обох.
«Що зі мною не так?» – нетерпляче подумала вона.
Вона знову подивилася. Чи то була певна холодність в обох їх профілях, яку вона раніше не помічала – блідість губ та дивний вираз у їх очах? Вона трохи здригнулася: вони були схожі на мерців.
Вона відчула, як її душа раптово відсахнулася від Кіта. Це був її брат – ця, ця зовсім неприродна людина. Вона впіймала себе на тому, що всміхнулася.
«Що зі мною не так?»
Вона провела рукою по очах і важкість зросла. Від пахощів їй ставало погано, а помилкова та нерівна нота одного з тенорів хору, дратувала вухо, мов скрипіння грифелю олівця. Вона поворушилася, підняла руку до волосся, торкнулася чола, і виявила, що воно вологе від поту.
«Тут спекотно, до чорта спекотно».
Знову
Монстрація (від
