селянина Єлизаветинських часів, вештається серед горщиків і ножів. Він – немолодий чоловік, чий життєвий розквіт минув. З того факту, що він трохи гаркавить і що він несвідомо вдягнув свій каптан навиворіт, ми можемо припустити, що він або трохи вище, або значно нижче звичайних правил буденного життя.
Біля нього на траві лежить ПІТЕР, маленький хлопчик. ПІТЕР, зазвичай кладе підборіддя на долоні, як на фотографіях молодого сера Вальтера Релі. Він має певні риси, включаючи серйозні, похмурі, навіть сумні, сірі очі – він випромінює ауру істоти, яка жодного разу не споживала їжі земної. Слід сказати, що така аура найкраще випромінюється під час відблисків, що народжуються після обіду з великою кількістю яловичини. Зачарований, він дивиться на МІСТЕРА ІКІ.
Тиша… Співають птахи.
ПІТЕР: Часто вночі я сиджу біля свого вікна і розглядаю зірки. Іноді я думаю, що вони належать мені… (Серйозно) Я думаю, що сам стану зіркою одного дня…
МІСТЕР ІКІ: (примхливо) Так, так… так…
ПІТЕР: Я знаю їх всіх: Венера, Марс, Нептун, Глорія Свенсон.
МІСТЕР ІКІ: Я не дуже добре знаю астрономію… Я думав про Лондон, хлопче. І згадував мою дочку, яка поїхала туди, щоб стати машиністкою… (Він зітхає.)
ПІТЕР: Мені подобалася Ульса, містер Ікі; вона була такою пухкою, такою кругленькою, такою повнотілою.
МІСТЕР ІКІ: Та вона не варта паперу, яким вона була набита, хлопче. (Він спотикається о купу горщиків і ножів.)
ПІТЕР: Як Ваша астма, містере Ікі?
МІСТЕР ІКІ: Слава Богу, гірше!.. (Похмуро) Мені сто років… я стаю крихким.
ПІТЕР: Я сподіваюся, що Ваше життя трошки вгамувалося, відколи Ви відмовились від дрібних підпалів чужого майна.
МІСТЕР ІКІ: Так… так… Розумієш, Пітере, хлопче, коли мені стукнуло п’ятдесят, я досить сильно перемінився – якраз, коли сидів у в’язниці.
ПІТЕР: Ви знову стали на хибний шлях?
МІСТЕР ІКІ: Гірше. За тиждень до закінчення мого терміну вони наполягли на тому, щоб пересадити мені залози здорового молодого в’язня, якого вони як раз збирались стратити.
ПІТЕР: І це оновило Вас?
МІСТЕР ІКІ: Оновило мене, якби! Старий Нік повернувся і почав жити всередині мене! Цей молодий злочинець, очевидно, був провінційним грабіжником і клептоманом. Що значить кілька невеличких підпалів у порівнянні з цим!
ПІТЕР: (з повагою) Як прикро! Наука – повна туфта.
МІСТЕР ІКІ: (зітхаючи) Зараз я його досить добре контролюю. Не кожному доводиться зношувати два набори залоз за одне життя. Я б не згодився взяти наступний набір навіть за весь запас бадьорості притулку для сиріт.
ПІТЕР: (беручи до уваги) Я не думаю, що Ви б відмовились від набору від гарного спокійного старого священика.
МІСТЕР ІКІ: У священників немає залоз – у них душі.
(За сценою приглушено звучить сигнал клаксону, що свідчить про те, що близько зупинився великий автомобіль. Потім на сцені з’являється гарно одягнений молодий чоловік, вдягнений у
