барі не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний…
Їдуть два куми в місто на базар, у кожного на підводі по діжці вина. У одного біле, у другого червоне. Кум Іван каже:
– Куме Петре, щось сьогодні холодно, може вип’ємо по склянці. Склянку маю.
– Ні, куме, жінка сказала, щоб усе вино продав і гроші привіз.
– А по якій ціні будеш, куме, продавати?
– П’ять гривень за склянку.
– Так продай мені за п’ять гривень свого червоного.
Випив. Веселіше стало. Бачить те кум Петро. Дістає назад п’ять гривень.
– Налийте, куме, свого білого.
І так доїхали куми до міста, купуючи один у одного по склянці вина за п’ять гривень.
Підсумки підвів кум Іван, ховаючи зім’яті п’ять гривень у кишеню:
– Кому, куме, розкажеш – не повірять. І напилися вволю, і всього за п’ять гривень.
Прийшли кум з кумою до кума Петра на обід. Вже вечір, а додому не збираються. Тоді кум Петро каже до жінки:
– Дай мені, Галю, таблетки.
– Які?
– А ті, які я приймаю за 10 хвилин до сну.
Приїхали куми до кумів у гості. Три дні гостювали. Четвертого дня домашній кум вранці гукає дітям:
– Прокидайтеся, дітки, цілуйте хресних батьків, вже вони додому збираються.
А кум, позіхаючи:
– Спіть, хрещеники, спіть…
Давно це було. Приїхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворі поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до воріт, думає, що кум побачить і зрозуміє, поїде додому.
Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:
– У нашому краї теж так роблять. Як хочуть, щоб гість ще на місяць залишився, воза голоблями до воріт повертають.
– Їжте, куме вареники, – примовляє кума. – Дякую, кумо, я вже десять з’їв – дуже смачно.
– Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж їх рахує.
– Куме, порадь, що робити, так часто приїздять родичі в гості, що вже сил ніяких немає.
– Куме, все просто. Бідним позич по двісті гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч…
– Куме, твій син курить?
– Ні.
– А корова?
– Куме, ти здурів?
– Значить, у тебе, куме, сарай горить.
Зібралися кум Іван і кум Петро в дорогу. Один взяв гроші, інший – харчі. Йдуть. Проголодалися. Сіли відпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дістав окраєць хліба і шматок сала. Кум Іван на те подивився і каже:
– Давайте, куме, уявимо, що ми на базарі. Ви продаєте, а я купую.
Кум Петро виклав на полотно хліб, сало, цибулину. Кум Іван підходить, питає:
– Скільки сало коштує?
– Сто гривень!
– Ого! А хліб?
– П’ятдесят!
– Куме, ви з глузду з’їхали?! Такі ціни загнули?!
– А ви, куме, не кричіть, походіть по
