по доброму джигітові – сім років»? Може відразу почне шукати собі іншого, з товстою шиєю?»
– Агаюнус, ось вирушу я за конем, прибуду в Нішапур, а там дізнаються, що я Ґероґли, і вб'ють мене. Коли помру, як будеш ти оплакувати мене? Розкажи, а я послухаю, та і вирушу в путь, – звернувся Ґероґли до Агаюнус і ліг, накрившись халатом.
Агаюнус присіла поруч з Ґероґли і заспівала:
Якщо сили покинуть – погано буде тобі,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Багато ворогів прагне крові твоєї,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Немає нікого, хто так би напинав лук.
Твій скакун – летить, не торкаючись землі,
Немає тобі рівних. Тільки ти самотній,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Немає синів – їхати поруч з тобою,
Немає дочок – ридати на могилі твоїй,
Я не можу без тебе, помру без тебе,
Удатний джигіт у кольчузі сталевій – Ґероґли.
Сльози мої розтоплять сніги вершин,
Зсунуть потоком колесо водяного млина.
Так я тобі співаю – пері Агаюнус,
З оком сокола, з лапою лева – Ґероґли.
Доспівала Агаюнус, і Ґероґли підвівся.
– Догодила ти мені Агаюнус, дякую. Чи доля мені загинути чи ні, але зараз я задоволений…
– Ґероґли, вирушай на пошуки Ґир-ата як каландар. Нехай чоло твоє омиється потом, ноги вкриються пухирями. Настраждаєшся через коня свого, і тоді він принесе тобі користь. Тебе нагородив Аллах Ґир-атом, легко тобі він дістався. А що дається легко, не йде на користь, Ґероґли.
Забрала вона у Ґероґли дорогий халат і шовковий кушак, гострого ножа і сокиру, папаху з хутра видри і чоботи з сагри.[36] Все забрала вона у Ґероґли і обрядила його каландаром. На голову наділа діряву шапку, на плечі накинула лахміття, в руки палицю дала, перекинула через плече «гарбуз нещастя»[37] і мовила:
– Ну, йди! Хай Аллах допоможе тобі!
Зайшов Ґероґли до мейхани. Побачив його Косе і скрикнув:
– Що з тобою, Ґероґли! Що сталося з тобою? Невже надумав ти юродствувати через якусь паршиву шкапу?
– Не юродствую я, Косе. Стара була з Ніша-пура, туди відвела вона Ґир-ата. Треба мені йти розшукувати його. Тому-то я в одязі каландара. Мій наказ: поки мене тут не буде, не здумайте кривдити мою Агаюнус, Овеза милого і Ґюль-Ширін, – відповів Ґероґли і пішов, залишивши у фортеці сорок джигітів.
Два дні він йшов, а на третій Сапар-Косе з джигітами догнав його.
– Ну, Косе, кажи – у чому річ?
– Ти велів нам залишитися, Ґероґли, але у фортеці нам нічого робити без тебе. Ми поїдемо з тобою, Ґероґли.
– Послухайте моєї поради, Косе, залишайтеся! Далеко Ґир-ат, ні сила, ні золото не допоможуть нам повернути його. Ось стану я божим мандрівником, і, може, Аллах знову дасть мені Ґир-ата. Не потрібні ви мені зараз, повертайтеся.
– Ґероґли! Ти занадто часто повторюєш «повертайтеся». Чи серйозно ти це кажеш, чи, може,
