чужою б'ється рукою,Брати його гроші не поспішай.
Йди, Ґероґли, битва близько,
Рівного доблестю обирай,
Якщо боягуз перед тобою біжить,
Гнатися за ним не поспішай.
Закінчилася пісня, і Косе сказав:
– Поїхали назад, джигіти, треба повернутися!
Побрів Ґероґли, бурмочучи про себе: «Товариш одинаку – бог». Не доводилося перед тим ступати Ґероґли на сиру землю, хіба коли на коня сідав. І зараз настраждався він, ідучи пішки. Ноги вкрилися пухирями, по лобі піт струмком тече. Які запаси у пішого? Захотілося пити – де взяти чаю? Захотілося курити – де ж тютюн? Захотілося неше – та де його знайти? Йшов Ґероґли безлюдною пустелею, втрачаючи свідомість, розум у нього мало не помутився. Раптом – звідкись узявся – білобородий старець.
– Гей, сину мій! Щасливої дороги тобі!
Знаєте, мабуть, як сердита людина відповідає?
– Чи ти, старий, в дорогу мене посилав, що тепер зичиш щасливої дороги?
– Хоч я і не посилав тебе, та все ж скажи мені, куди прямуєш?
– Ти що послом засилав мене куди-небудь, що я повинен тобі розказувати?
– Не гарячкуй, сину мій, облиш цю дурну звичку. Ти йдеш все далі і далі від своєї країни, немає попереду ні людей, ні поселень!
– Якщо покидаю я свою країну, то хапай мене тут і стягуй борг, якщо я у тебе в боргу!
Сказав Ґероґли і заціпенів – щез старець, пропав – неначе і не було його зовсім, тільки й мовив: «Нехай принесе тобі достаток твоє ремесло!» Підійшов він туди, де стояв старець, а там і слідів ніяких немає… Згадав він бувальщину, що чув колись, і зрозумів, що то був Хизр,[38] мир йому.
– О, Аллах, до чого ж я невезучий! Мені б підійти до нього, отримати благословення. Що ж, хай буде що буде – спробую покликати мого покровителя, Лева божого,[39] – вирішив Ґероґли і заспівав:
Все у руках року, всемогутньої долі,
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан![40]
Я один, далеко моя країна,
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!
Скільки днів я йду цієї дорогою,
Скільки виніс страждань і незгод,
Не дай померти мені – джигітові без коня,
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!
Карає жорстоко джигіта зла доля,
Немає спочинку від мук і жури,
Немає кінця піскам безкраїх пустель,
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!
Абубекр[41] праведний, сто двадцять чотири
Тисячі мертвих пророків, хазрет[42] Омар![43]
Не залиш у біді Ґероґли, о шейх Хайдар![44]
Прийди на допомогу, Алі, Шахімердан!»
Доспівав Ґероґли, та де там – немає ні Алі, немає нікого. Пішов він далі і немало пройшов. Піднявся на пагорб і побачив стільки овець, білих, чорних, що в очах замиготіло.
«Боже, яке щастя, якщо це тільки не сон», – подумав Ґероґли і підійшов ближче. А це були його вівці, його пастухи.
– Що за мандрівник? – дивувалися пастухи, підходячи до
