href="#n_31" type="note">[31] – велів Ґероґли.
Покликали стару.
– Ох, бабуню, здолала нас неміч. Голова болить. Не проходить хвороба. Чи не знаєшся ти на знахарстві?
– Ой, синку! На чому я тільки не знаюся, скажи мені… А ти полишив мене у холодній комірчині.
– Вилікуй якнайшвидше нас, бабуню!
– Зараз я прочитаю вашу долю, сину мій, – відповідала стара і зняла з себе сумку хейкель. Прошепотіла, погортала сторінки книги ворожінь і питає: – Минулого місяця довелося вам проїжджати через кладовище, сину мій?
А Ґероґли постійно проїжджав через кладовище.
– Проїздив, – відповів він.
– Ось ваші голови і вразила тоді хвороба гайсар.[32] Коли на самому початку хворобу лікувати – можна зцілити, сину мій, а не почати – загинете.
– Хворобу ти розпізнала, бабусю. А чи в силах ти зцілити нас від неї?
– Хто хворобу розпізнав, сину мій, той від неї і зцілить. Є у мене одні ліки. Як вип'єте їх, так здорові і будете.
Вирушаючи в дорогу, заховала стара в одязі своєму склянку сонного зілля. Ось цього зілля в піалі вона і подала спочатку Ґероґли, потім Овезу дала і сорока його джигітам на чолі з Сапаром-Косе. Тільки ковтнувши зілля, кожен упав як підкошений. І ось вже всі вони заснули мертвим сном.
Підійшла стара до Агаюнус.
– Агаюнус, дитя моє! Вилікувала я своїм зіллям Ґероґли і сорок джигітів його. Чи не вип'єш і ти?
– Спочатку сама випий його, а потім пригощай.
– Добре, – погодилася стара, взяла піалу і, прикинувшись, наче п'є, вилила собі зілля за яшмак.[33]
Повірила Агаюнус, випила і втратила свідомість. Подала стара піалу Ґюль-Ширін – і та втратила свідомість. Залишилась стара одна. Без остраху зняла вона з Агаюнус золоту егретку і начепила собі на голову, наділа на Ґир-ата позолочену збрую, осідлала його, сіла верхи і під'їхала до мейхани.
– Ну, Ґероґли! Лишаю тобі віслюка замість коня. Так і кажуть: «Взяв одне – віддай інше, хто не дасть, тому ганьба».
Сказавши так, припустила коня до Ніша-пура.
Про кого тепер піде мова? Про Ґероґли та його друзів. Сонне зілля старої діяло три дні – три дні пролежав Ґероґли. На четвертий прийшов до тями, піднявся, чаю випив, кальян покурив.
– Гей, Мятере! Зцілилася голова, їдьмо на полювання, – гукнув Ґероґли.
Прибіг Мятер до стайні – немає Ґир-ата. Прибіг він назад.
– Ой, Ґероґли, Ґир-ата немає!..
– А збруя?
– І збруї немає.
Почув Ґероґли, що збруї немає, і згадав попередження Агаюнус. Занепокоївся.
– А стара на місці? Пошукай!
Прийшов той у комірчину старої, а її і слід загув. Валялися її ічиги, топби,[34] різний дріб'язок. Фиркав, пряв вухами віслюк, три дні голодний.
– Немає ні твоєї старої, ні твого Ґир-ата, Ґероґли. Замість коня залишила вона тобі
