закінчив середню школу й перейшов до дев’ятого класу, в школу старшу. Саме там я познайомився з Майком Уберротом, відомим тоді – як і тепер у його поточній кар’єрі другого кетчера бейсбольної команди «Балтимор Оріолз» – під прізвиськом Убер.
Спортсмени й більш заклопотані навчанням школярі не дуже зналися між собою (як я розумію, це так у більшості старших шкіл, бо спортсмени воліють триматися кастою), і якби не вистава «Миш’як і старе мереживо», я сумніваюся, що ми колись могли б затоваришувати. Убер був у старшій школі третій рік, а я був низькородним перваком, що робило нашу дружбу ще менш імовірною, але ми таки здружилися і лишаємося друзями досі, хоч тепер я бачу його набагато рідше.
У багатьох старших школах вистави влаштовують силами випускного класу, але не в Ґейтс-Фолз. У нас було дві вистави на рік, і хоч їх ставив драматичний гурток, на проби могли приходити всі учні. Я знав сюжет, бо однієї дощової неділі бачив кіноверсію. Вона мені сподобалася, тож я пішов на проби. Дівчина Майка ходила до драматичного гуртка, вона вмовила його спробувати, і врешті йому дісталася роль схильного до вбивств Джонатана Брюстера. Мене взяли на роль його метушливого поплічника, доктора Ейнштейна. У фільмі цю роль грав Пітер Лорре, і я щосили намагався говорити як він, єхидно приказуючи «Так-так!» перед кожною реплікою. Імітація була не дуже вдала, але скажу вам, що народ ковтав і просив добавки. Публіка в малих містечках, ви розумієте.
Отак ми з Убером затоваришували, і саме так я дізнався, що насправді сталося з Кенні Янко. Виявилося, що преподобний помилявся, а газета – ні. То справді був нещасний випадок.
У перерві між першою і другою діями нашої репетиції я стояв біля автомата з колою, котрий зжер мої сімдесят п’ять центів, нічого за них не видавши. Убер відійшов від своєї дівчини, наблизився й видав автомату жорсткого штурхана долонею у верхній правий кут. До віконця видачі тут-таки впала банка кóли.
– Дякую, – сказав я.
– Без проблем. Запам’ятай оце місце, гати точно в цей куток.
Я сказав, що так і зроблю, хоч і сумнівався, що зможу вдарити з такою ж силою.
– Слухай, я чув, у тебе колись були негаразди з тим Янко. Правда?
Не було сенсу заперечувати – Біллі та обидві дівчини розбалакалися, – та й причин уже не було, зважаючи на дату. Тож я сказав, що так, правда.
– Хочеш почуть, як він помер?
– Я вже чув сотню різних історій. У тебе якась нова?
– У мене правда, дружечку. Ти знаєш, хто мій тато, га?
– Аякже.
Поліційні сили Ґейтс-Фолз складалися з менш як двох десятків офіцерів у формі, голови поліції та одного детектива. Тим детективом і був Майків батько, Джордж Уберрот.
– Я розкажу, якщо даси сьорбнути шипучки.
– Гаразд, але не слинь.
– Я тобі схожий на дикуна? Давай сюди, кексе ти дурноверхий.
– Так-так, – сказав я, вдаючи Пітера Лорре.
Він реготнув, узяв банку, вихилив половину, а тоді ригнув. Його дівчина, що стояла далі по коридору, піднесла
