схожа на гобіта.
– Він так і сказав?
– Він жартував.
– То це так називається?
Він відніс фотографію до дивана й сів поряд із Рейчел.
Семирічна Рейчел, у якої не було обох верхніх передніх зубів і одного нижнього, на той час уже перестала всміхатися на камеру. Її мати й чути про це не хотіла. Елізабет відшукала десь гумові ікла й маркером пофарбувала один верхній зуб і два нижні в чорний колір. Попросила Енн Марі познімати її з Рейчел однієї дощової днини в будинку в Саут-Гадлі в образах вампірок. На цій фотографії, єдиній, що залишилася з того дня, Рейчел перебувала в материних обіймах, і вони обидві щосили демонстрували свої жахливі усмішки.
– А ще я забув, яка гарненька вона була. Боже мій. – Джеремі іронічно всміхнувся Рейчел. – Вона схожа на твого хлопця.
– Стули пельку, – відказала Рейчел, але це, на жаль, було правдою. І як вона досі цього не помічала? І Себастьян, і її мати були схожі на ідеали арійців: волосся, на кілька відтінків світліше за ваніль, однаково загострені підборіддя і вилиці, крижані очі, а губи такі маленькі й тонкі, що вони мимоволі здавалися потайними.
– Я знаю чоловіків, які одружуються зі своїми матерями, – промовив Джеремі, – але це…
Вона штурхнула його ліктем у пузо.
– Годі.
Він засміявся, поцілував її в маківку й повернув фотографію на місце.
– А ще якісь у тебе є?
– Знімки?
Він кивнув.
– Мені не випало побачити, як ти виросла.
Вона знайшла взуттєву коробку з ними у своїй шафі. Висипала їх на маленький кухонний стіл так, що її життя стало схожим на неохайний колаж, і це видавалося дуже годящим. Свято з нагоди її п’ятого дня народження; день на пляжі в її юності; напівофіційний бал у третьому класі старшої школи; вона у футбольній формі десь у середній школі; вона тусується в підвалі з Керолайн Форд – тоді їй мало б бути одинадцять, бо батька Керолайн Форд запросили викладати лише на той рік; Елізабет, Енн Марі та Дон Клей – вочевидь, на коктейльній вечірці; Рейчел та Елізабет у день випуску Рейчел із середньої школи; Елізабет, Енн Марі, перший чоловік Енн Марі, Річард, і Джайлз Еллісон на Вільямстаунському театральному фестивалі, а тоді – на пікніку (на останньому фото всі були трішки лисіші та трішки сивіші); Рейчел того дня, коли їй зняли брекети; два фото Елізабет із півдесятком невідомих друзів у барі. Її мати там була доволі молода, можливо, ще навіть не тридцятирічна, і Рейчел не впізнавала ні інших людей на фото, ні бару, в якому вони зібралися.
– Хто ці люди? – спитала вона Джеремі.
Він позирнув на знімок.
– Гадки не маю.
– Вони схожі на науковців. – Вона взяла цю фотографію і ту, що лежала під нею та, схоже, була знята не більш ніж за хвилину після першої. – Вона здається такою молодою, що я вирішила, що це фото зняли, коли вона тільки приїхала до Беркширів.
Він оглянув фото в її правій руці – те, на якому її мати
