бал у 2000 році. Але там був Браян у смокінгу, який йому не личив, і з повернутою вбік головою; підписаний він був як «Спадкоємець деревообробного бізнесу Браян Делакруа III». У статті, що супроводжувала знімок, його назвали «малопомітним» і «відомим своєю закритістю», випускником Браунського університету, який здобув ступінь MBA у Вортонській школі бізнесу. А згодом він із цими дипломами став…
Приватним детективом у Чикопі в штаті Массачусетс і пропрацював ним рік?
Вона всміхнулася, згадавши його в тій комірці-кабінеті, золотого хлопчика, що намагався відкинути шлях, який йому вторувала родина, та явно сумнівався в цьому своєму виборі. Такого серйозного, такого чесного. Якби вона ввійшла в якісь інші двері, віддала свою справу якомусь іншому приватному детективові, той, можливо, зробив би саме те, про що попереджав її Браян: обібрав би її до нитки.
А сам Браян відмовився це робити.
Вона придивилася до його фотографії та уявила, як він живе за один-два райони від неї. А може, й за один-два квартали.
– Я із Себастьяном, – промовила Рейчел уголос. – Я кохаю Себастьяна.
І закрила ноутбук.
Вона сказала собі, що відповість на Браянів лист завтра, та так за це й не взялася.
Два тижні по тому зателефонував Джеремі Джеймс і спитав, чи сидить вона. Вона не сиділа, але притулилася до стіни і сказала йому, що сидить.
– Я встановив особи практично всіх. Ті двоє чорношкірих досі разом і мають приватну практику в Сент-Луїсі. Інша жінка померла 1990 року. Здоровань був із викладачів і кілька років тому теж пішов із життя. А хлопець у велюровому пуловері – це Чарльз Осаріс, клінічний психолог, який практикує в Оаху.
– Гаваї, – промовила вона.
– Якщо він виявиться твоїм татом, – сказав Джеремі, – тобі доведеться відвідати чудове місце. Я чекатиму на запрошення.
– Та звісно!
Чарльзові Осарісу Рейчел зателефонувала аж за три дні. Річ була не в нервах чи якомусь остраху, а у відчаї. Вона знала, що він їй не батько, відчувала це нутром і кожною електромагнітною ланкою свого первісного мозку.
Та все ж почасти сподівалася на протилежне.
Чарльз Осаріс підтвердив, що навчався на доктораті Університету Джонса Гопкінса з клінічної психології разом з Елізабет Чайлдс. Йому згадувалося кілька вечорів, коли вони ходили до бару «У Майло» в Східному Балтиморі, де на стіні праворуч від барної стійки дійсно висів прапорець команди «Балтимор колтс». Йому було прикро чути, що Елізабет пішла із життя: вона здавалася йому цікавою жінкою.
– Мені сказали, що ви з нею зустрічалися, – заявила Рейчел.
– І хто б вам таке сказав? – Чарльз Осаріс видав щось середнє між грубим вигуком і смішком. – Міс Чайлдс, я не приховував своєї орієнтації ще з сімдесятих. І на ілюзії щодо своєї сексуальності ніколи не страждав: на спантеличення – так, на ілюзії – ні. Ніколи не зустрічався і навіть не цілувався з жінкою.
– Вочевидь, мене дезінформували, – сказала Рейчел.
– Вочевидь, так. А чому ви спитали,
