style="font-size:15px;"> – То піди й потрися об дерево чи ще щось. Це дуже грубо, я маю на увазі – нечемно. Викинь це зі свого арсеналу, Чарльзе.
Куди не глянь, скрізь чиїсь руки намацували сідниці й або лежали на них, безвольні й налякані, або м’яли плоть, мов тісто на піцу.
– Це справді найогидніше видовище. І не лише через моє хвалене лесбійство.
Я засовався на поперечині. Ми не звикли до чесної та відкритої дискусії. Краще не звертати уваги, а за мить…
– То як, хочеш потанцювати? – спитала вона.
Я насупився.
– Ні. Мені й так добре.
– Еге, мені теж, – мовила вона. Минуло трохи часу. – Якщо хочеш піти запросити когось іншого…
– Справді. Все гаразд.
– Жодної пасії, Чарлі Льюїсе? Ніщо не рветься із твоїх грудей у ці останні миті?
– Я насправді не займаюся цими… речами. А ти?
– Я? Ні, я практично мертва всередині. Все одно кохання – це буржуазний конструкт. Усе це… – вона кивнула на танцмайданчик. – Це не сухий лід, це туман феромонів стелиться. Понюхай. Кохання – це… – ми принюхалися до повітря, – куантро та дезінфектант.
Фідбек – і загримів голос містера Гепберна, надто близько до мікрофона.
– Остання пісня, пані та панове, ваша найостанніша пісня! Нехай кожен танцює з кимось – сміливіше, люди!
Залунав «Careless Whisper», і Гелен кивнула на тісну компанію, із якої саме вибивалася самотня дівчина. До нас ішла Емілі Джойс, і вона заговорила, не встигнувши підійти досить близько, щоб ми її почули.
– …
– Що?
– …
– Я не…
– Привіт! Я просто сказала «привіт», ось і все.
– Привіт, Емілі.
– Гелен.
– Привіт, Емілі.
– Що робите?
– Ми спостерігачі, – сказала Гелен.
– Що?
– Спостерігаємо, – сказав я.
– Бачили, як Марк сунув руку під спідницю Лізі?
– Ні, боюся, що це ми проґавили, – сказала Гелен. – Але бачили, як вони цілувалися. Це справді дещо. Ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку чагарникову свиню, Емілі? Вони явно вивихують щелепи, он там…
Емілі дратівливо покосилася на Гелен.
– Що?
– Я кажу: ти колись бачила, як сітчастий пітон ковтає маленьку…
– Слухай, ти хочеш потанцювати чи як? – нетерпляче гримнула Емілі, тицяючи мене в коліно.
– Про мене не турбуйся, – сказала Гелен.
Мабуть, я тоді надув щоки й видихнув повітря.
– Ну гаразд, – погодився я і зістрибнув на підлогу.
– Не послизніться на блювотинні, голубки, – мовила Гелен, коли ми прямували до танцмайданчика.
Повільні танці
Я витягнув руки, і якусь мить ми стояли, тримаючись одне за одного розведеними в боки руками, наче пенсіонери на танцях. Емілі виправила мене, поклавши
