подлость», 2003 рікСуть міфу
У Катині влітку 1941 року німці розстріляли 11 тисяч польських військовополонених, а радянські документи з «Особливої папки № 1» сфальсифіковані.
Факти стисло
Масові розстріли польських військовополонених здійснив НКВД СРСР навесні 1940 року в рамках спеціальної операції одночасно у Катині, Калініні, Харкові, Києві та інших містах.
Факти докладніше
13 квітня 1943 року світ уперше дізнався про Катинський злочин, коли окупаційна влада Третього Райху повідомила по радіо про знахідку масових поховань (10 000) убитих СРСР польських офіцерів.
СРСР уже незабаром опублікував заяву, у якій відкинув ці звинувачення і сам звинуватив нацистів у знищенні поляків.
Радянська комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка у січні 1944 року стверджувала: під час евакуації влітку 1941 року з прифронтової зони під Смоленськом не вдалося вивезти 11 000 польських інтернованих, які перебували у таборах ОН-1, ОН-2, ОН-3, яких згодом розстріляли нацисти.
У 1946 році СРСР намагався на Нюрнберзькому трибуналі звинуватити нацистів у знищенні поляків у Катині. Проте трибунал піддав сумніву аргументи радянської сторони та не підтримав ці звинувачення. У вироку трибуналу ці звинувачення відсутні.
Що сталося насправді. У вересні 1939 року в радянському полоні опинилися кільканадцять тисяч польських офіцерів та кілька сотень тисяч солдатів – поляків, українців, євреїв, білорусів, литовців, вірмен, які були громадянами Польщі. Більшість солдатів у листопаді 1939 року відпустили по домівках. У трьох спецтаборах НКВД – Старобільському, Козельському, Осташковському – ув’язнили 14 700 офіцерів польської армії, службовців прикордонної охорони та поліції. Іще 11 000 перебували у в’язницях Західної України та Західної Білорусі.
5 березня 1940 року нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія представив на розгляд Політбюро ЦК ВКП(б) доповідну записку, в якій запропонував знищити полонених поляків: «Виходячи з того, що всі вони є закоренілими невиправними ворогами радянської влади, НКВД СРСР вважає за необхідне… розглянути в особливому порядку, із застосуванням вищої міри покарання – розстрілу».
На цьому документі особисто розписалися «за» Й. Сталін, К. Ворошилов, В. Молотов, А. Мікоян. М. Калінін та Л. Каганович погодили документ по телефону.
Резолютивну частину «Записки» майже дослівно перенесли до Протоколу Політбюро ЦК ВКП(б) № 13 від 5 березня 1940 року. Питання № 144 цього протоколу передбачало знищення без суду і слідства 25 700 військовополонених. Питання містило лише 935 літер, і це означало, що на одну літеру припадає 27 життів.
Бранців Старобільського табору (3 820 осіб) розстрілювали у приміщенні Управління НКВД в центрі Харкова та ховали в лісі, на таємному цвинтарі у передмісті П’ятихатки. Тих, хто перебував у Осташковському таборі (6 311 осіб), – в УНКВД Калініна (тепер – Твер) і ховали
