коли ми вже стоїмо в кухні, телефонує в будинок із таксофона, щоб переконатися, що ми там. Злочинець утягує нас усіх. Правоохоронців. І О’Доннел.
Маркетт запитав:
– Вона усвідомлює, у якій небезпеці перебуває? У фокусі уваги вбивці?
– Це її начебто не дуже вразило.
– Що ж може налякати цю жінку?
– Можливо, надісланий ним знак приязні. Еквівалент мертвої миші. – Джейн помовчала. – Не забуваймо, ми досі не знаємо, де кисть Лорі-Енн Такер.
10
Джейн не могла викинути з голови цю кисть, коли, стоячи в себе на кухні, нарізала холодну курятину для пізнього перекусу. Вона віднесла їжу до столу, де сидів її зазвичай бездоганно охайний чоловік: засукані рукави, дитяча слина на комірці. Чи є щось сексуальніше за чоловіка, який терпляче чекає, поки відригне його дочка? Реджина голосно ригнула, Гебріел засміявся. Прекрасна, досконала мить: вони разом, цілі й здорові.
Тоді Джейн опустила погляд на нарізану курку й подумала про те, що лежало на іншій тарілці, на столі іншої жінки. І відсунула тарілку геть.
«Ми всі просто м’ясо. Курятина. Чи яловичина».
– Гадав, ти голодна, – сказав Гебріел.
– Здається, передумала. Раптом курка перестала бути апетитною.
– Через цю справу, так?
– Якби ж я могла про неї не думати.
– Бачив досьє, яке ти принесла додому. Не зміг утриматися, подивився. Мене це теж бентежило б.
Джейн похитала головою.
– У тебе ж наче відпустка. Нащо ти дивишся фото з розтину?
– Знімки просто лежали на столі. – Він поклав Реджину до колиски. – Хочеш це обговорити? Можеш виговоритися переді мною, якщо так тобі стане краще.
Вона глянула на доньку, яка насторожено за ними пильнувала, і раптом засміялася.
– Боже, коли вона підросте й усе розумітиме, ну й сімейні розмови в нас будуть. Дорогенька, то скільки безголових трупів ти бачила сьогодні?
– Зараз вона нас не розуміє. Тож говори зі мною.
Джейн підвелася, підійшла до холодильника, дістала пляшку елю, зняла кришку.
– Джейн?
– Ти справді хочеш подробиць?
– Я хочу знати, що тебе так турбує.
– Ти бачив фото, тож знаєш, що мене турбує. – Вона знову сіла, зробила великий ковток пива й тихо мовила, дивлячись на пляшку, вкриту краплинами конденсату: – Мені здається, що мати дітей – це нерозважливо. Любиш їх, виховуєш, а тоді дивишся, як вони йдуть від тебе у світ, де їх кривдять. Де вони зустрічають людей на кшталт…
«На кшталт Воррена Гойта» – так вона думала, але вголос цього не сказала; вона майже ніколи не називала його імені вголос. Наче так можна було прикликати самого диявола.
Раптом задзижчав домофон, жінка різко виструнчилася. Глянула на годинник на стіні.
– Десята тридцять.
– Я гляну, хто там. – Гебріел пішов до вітальні, натиснув на кнопку. – Так?
Пролунав
