style="font-size:15px;"> – А ви чого стоїте? – спитала княгиня. – Вибирайте й собі рушницю.
– Але я не вмію стріляти, – винувато відказав Бумблякевич.
– Ну, це не причина, щоб не брати участі в ловах. Візьміть собі ось цю, з неї стріляв мій чоловік. Пан Джавала покаже вам, де маєте натиснути.
– Ну, куди натискати я знаю, але цілитися не вмію.
– Пане Бумблякевич, – сказав Джавала, – головне тут навести мушку на ціль. Ось так. І тисните цинґель.
Бумблякевич кивнув і слухняно почепив на плече рушницю, відчуваючи, як єство його ураз змужніло й налилося відвагою. Уявив себе кимось на зразок ополченця і навіть надав обличчю відповідної міни.
Поява худого високого чоловіка середнього віку, котрий скидався на коника-стрибунця либонь через те, що його довгі й тонкі ноги були обтягнуті панталонами, що защіпалися попід колінами і зникали в чоботях, – викликала пожвавлення цілого гурту ловців.
– Пане Джавала! – вигукнув радісно чоловік. – Тішуся, що й ви з нами. А це і є наш новий історик? Сподіваюся, наші лови завдадуть вам море втіхи.
– Це мій син, – сказала княгиня Бумблякевичу. – Тепер ви просто змушені затоваришувати.
Князь стиснув долоню гостя, і той відразу відчув у потискові силу залізної руки.
– Я зворушений, – сказав Бумблякевич.
– Я теж, – усміхнувся князь і сплеснув у долоні: – Увага! Чи всі готові на лови? Але, що я бачу – матусю! Ви не зібрані!
– Тео! Я передумала. Мушу припильнувати кухню до завтрашнього бенкету. Крім того, я не надто добре чуюся.
– Шкода, матусю. Тоді нам пора.
– Ще тільки хвильку – панна Фрузя ось-ось вийде.
– То й панна Фрузя з нами вирушає? – поцікавився Бумблякевич.
– Аякже! – відказала княгиня. – Панна Фрузя нині цвях програми. Хіба ви ніколи не читали про «дівочу пастку», в яку заманюють однорогів? Невинну панну в пишних шатах провадять у ту місцину, де бачили однорогів, і залишають саму. І то має бути саме невинна панна, інакше одноріг, відчувши обман, проб’є панну своїм рогом. Але цнота його впокорює. Дівчину підбирають зазвичай повногруду, бо одноріг, побачивши оголені перса, відразу кидається їх смоктати, а дівчина, задкуючи та задкуючи, веде його туди, де причаїлися мисливці.
– Дивовижно! – із захватом вигукнув Бумблякевич. – Це так романтично! І ви збираєтеся саме таким чином заманити однорога? Тоді навіщо рушниці, хорти і стільки мисливців?
– Але ж бувають непередбачені трафунки, – пояснив Теодор. – Наприклад, якщо панна не цнотлива, а тільки видає себе за таку, то…
– Вона гине?
– Такий закон. Вона гине. І тоді власне настає черга мисливців. Крім того, слід пам’ятати, що ми вирушаємо в дикі простори, де нас можуть підстерігати різні несподіванки. Мусимо бути напоготові.
– Ви хочете сказати, що панна Фрузя якраз і має зіграти ролю цнотливої панни?
Уся
