застелили постіль, накидали подушок, швидко повдягали майки, взяли теплу ковдру і повкладались одне біля одного. Світло було вимкнене, тихо грала музика і я не втрималась від розпитів дівчат і розповіла їм за тата, за те, що здається кохаю Алекса, за біль в грудях, за порізані руки. За все. Не знаю чи правильно я зробила, але мені так необхідна була підтримка. І тут Кетрінн …. ну як завжди…
– У мене є подарунок! – вона вилітає пулею із нашого королівського ліжка, риється у своїй сумці що схожа на мішок, мені здається що вона в ній має все навіть казку на випадок війни.– Опа! – кричить вона діставши пластикові стакани та пляшку вина. Лілі встає на ноги, одягає халат і мовчки виходить. За мить вона повертається зі штопором в одній руці, яблуко та ніж в іншій. Всі зайнялись справами. Кетрін відкорковувала вино, я схватила яблуко і почала його обчищати та нарізати, Лілі пішла до комп’ютера і увімкнула свій плей-лист :
1.Louis Armstrong – a kiss to build the dream on
2. Louis Armstrong – la vie en rose
3. Louis Armstrong – what a wonderful world
4. Louis Armstrong – let my people go
Я відчуваю обійми та запах карамельного спрею, це Лілі. Вона така мила. Неочікувано вона хватає гребінець для волосся та образно починає співати, кривлятись, ми ловимо ритм та підтанцьовуємо, просто дуркуємо.
Вечір реально був нереально чудовим.
Життя частіше схоже на роман, ніж роман – на життя. (Жорж Санд)
Я прокинулась зовсім за рання, сонце ще не встало. Вирішую не гаяти часу та приготувати всім сніданок, собі звісно зварити кави. Заклавши не обережно волосся в пучок спускаюсь до кухні. Кухня дуже простора, все теж підібрано зі смаком, колір слонова – кістка, все по сучасному, дуже витончено. Коли входиш до кімнати в очі кидається стіл, що стоїть по центрі з шафами в низу але з мраморною столешнею зверху. По центрі стоїть прозора скляна ваза, в ній три гілки бамбука. Все обладнано самою новітньою технікою. Я чесно кажу і половиною з неї не знаю як користуватись. Оглядаюсь по сторонам, кімната така світла через білі стіни та широкі вікна.
– О, кавоварка! – підійшовши ближче я розумію що кава вже зварена. Напевно Меган теж не спить. Я беру чашку та наливаю каву, знов оглядаюсь та примушую себе згадати де холодильник, він вмонтований в стіну і не одразу кидається у вічі, точніше він реально непомітний. Цікаво чи є в них молоко? Я люблю каву з молоком та цукром.
– Ти молоко шукаєш? – звучить голос з-за моєї спини.
– Так! Доброго ранку! – я була права це мати, поправляю себе – мати Лілі.
– Вибач мила, я тебе розбудила? – стривожено запитує вона.
– Ні, Ви що! Я завжди рано встаю, звикла так з літку, робота рано розпочиналась, а зараз, мммм… – відчуваю себе дещо некомфортно, опускаю погляд … – а зараз, тато та його друзі часто заважають спати! – я стараюсь посміхатись.
– Сонце ти ж знаєш що мої двері завжди тобі відкриті? – вона налаштована на серйозну розмову.
– Так! Дякую Вам
