в його вуста та цілую. Я просто не маю змоги відірватись від нього. Все то нісенітниця про землю та енергію, людині потрібна людина.
– Дякую тобі! – я схиляю голову йому на груди і час здається зупиняється. Я готова стояти тут з ним вічно. І чому біжить так час, наше життя як годинник. Здається що я нічого не встигаю. Не встигаю жити. Повноцінно. – Хочеш поїдемо до мене? Ми могли б заїхати взяти піцу чи суші. Тато спить.
– Я знаю!
– Звідки? Ти був в мене дома? – мене знову бере паніка. Він бачив тата на полу? Алекс помітив, що я замаячила тому швидко доповнив свій текст.
– Мія не хвилюйся. Мене не цікавить твій тато, ну точніше мені шкода що він так собі шкодить, але більш за все мене цікавиш ти та наші стосунки. Я був дома, потім не знаю чому, я ніби відчув щось, вирішив поїхати до тебе і набрав тебе з машини. Ти вибила, а потім взагалі заблокувала і я почав хвилюватись ще більше. Дім твій був закритий, я заглянув у твоє вікно, кімната була порожня. Набрав Лілі, вона сказала що скоріше всього ти бігаєш. І я одразу помчався сюди! – мої сльози знову підступають, тримаюсь з останніх сил.– Шшшш, поїхали по піцу!
Я не хотіла бачити тата, він міг не спати. А це означало одне – нові проблеми та сварки. Тому ми залізли до моєї кімнати через вікно. Повна темрява. Я увімкнула у розетку гірлянду і у мене з’явилась посмішка. Відібравши піцу у Алекса та поклавши її на ліжко, я відкрила колу, яку він віддав без бою, та присіла поруч з ліжком. Хлопець блакитної крові, гуляв по моїй кімнаті та уважно розглядав. В ній нічого особливого не було – це лише мій маленький світ. Невелике ліжко, гардероб, письмовий стіл, над яким висіло багато вирізок дівчат з світу моди, вирізки красивого макіяжу. Світлини природи з усіх куточків світу. На іншій стіні дзеркало, теж обклеєно вирізками але мене та моїх подруг.
Ми розмовляли, їли піцу, хохотали до самого світання. Десь о 4.15 я заснула. Заснула у обіймах людини, що стала для мене моєю галактикою, що дарувала мені спокій, надію на майбутнє.
Ранок був просто чудесний. Я швидко прийняла душ, почистила зуби. Відчуваю запах звареної кави. Одягаю класичне темно синє плаття, воно ніби із стрейчу, тому гарно лягає по моїй фігурі. Клас. Каблуки + сумка + зачіска – кінський хвіст. Я готова. Виходжу за двері…
– Ой! – кажу я сама до себе. Повертаюсь до кімнаті, на столі духи. Декілька натискань і я пахну як імператриця (DsG №3 L—Imperatrice). Це звісно не оригінал, але вони неймовірні.
– Доброго ранку! – промовляє тато, він їсть молочну кашу, моя тарілка чекає мене навпроти.
– І тобі привіт!
– Як спалось?
– Добре, дякую. А тобі? Голова не болить? – ну не могла я, щоб не з’язвити.
– Дякую, що накрила мене, ковдра мене зігрівала!… Ти ж знаєш, що я люблю тебе? – не підіймаючи голови каже він. Йому соромно, це добре.
– Пап, ти ж розумієш що твої запої затяглись? Досить вже!
– Це більше не повториться.– ми ніби обмінялись ролями. Я доросла,
