гірше зриватись на мені. Моєю втіхою був Алекс. Його кохання до мене, його відношення, його турбота. Поруч з ним я відчувала себе потрібною. Мене мов магнітом тягло до нього.
Прийшовши сьогодні зі школи я знайшла тата п’яного. Двері у дім відкриті були навстіж, тато пластом лежав на землі в холі. Дивлячись на нього хочеться плакати та кричати від безвиході. Я затягла його до кімнати, поклала подушку під голову та вкрила ковдрою. Що ще я можу для нього зробити? На мить я сіла поруч з ним та зависла в роздумах. Ця картина: пяний тато на брудній підлозі, цей страшний запах перегару, залишиться зі мною до кінця моїх днів.
Боже, я така зла. Як все це мене задовбало. По іншому не висловишся. В грудях знову болить, душить, важко дихати. Очі повні сліз. У мене реально депресія. Хоча я нікому нічого не кажу, навіть Алексу, я різала собі руки, але не так щоб померти, а щоб заспокоїти нерви. Я читала в Інтернеті що така поведінка називається,,аутоагресія,,. Блін і це є ненормально, але нічого з собою зробити не можу, по іншому я не можу заспокоїтись. Посидівши над татом та поплакавши беру себе в руки та йду до своєї кімнати. Потрібно побігати. Швидко переодягаюсь в спортивні легінси, спортивну кофту з капою, кросівки і звісно вмикаю в вуха музику,,соплі,,.
Вийшовши з дому замикаю двері в цю чорну бездну, разом з її демоном. Біжу по дорозі, музика лунає так, що не чую навіть биття свого серця. Повз очі пролітають, будинки, дерева, люди. Чому саме у мене такі батьки? Чому це випало на мою долю? Ледве видихаю, відчуття що мою душу розриває. Думки так полинули мене в себе, що я отямилась лиш на шкільному стадіоні. От і добре. Тут нікого немає, побуду на одинці з собою, своїми проблемами та своїм демоном, що постійно навіює мені думку про те, що я нікому не потрібна. Про те що я маю щось з собою зробити, що всім стане лише краще. Я знаю що то є не так і я маю задушити ту внутрішню змію що наспівує мені це лайно. Змію що підриває мій дух та віру в себе. Різко в наушниках зупиняється мелодія, на екрані телефону висвічує входящий від Алекса. Я вибиваю та ставлю на блокіровку всіх входящих дзвінків. Я дійсно маю побути одна.
Не знаю яке коло я намотала, біль в ногах дає розуміти що відбігала я багато, але якого біса мені не стає краще душевно. Зупиняюсь. Потрібно відпочити тому що я просто впаду. Лягаю на газон. Коли я йшла з дому я прихватила одну цигарку та сірники. Саме час її закурити. Раніше я ніколи не палила, але через постійний запах табаку в будинку я звикла і навіть мені почав подобатись цей запах. Музика продовжує лунати (JONY – Love your voice),я запалюю цигарку та роблю затяжку, дим попадає в мої легені мов я палю вже з стажем, навіть не кашлянула. Сльози починають литись горохом, поглядом рахую зірки на небі, відганяючи думки. Ще один в дох, руки та ноги я розкинула у вигляді зірочки. Якось я читала що людина та природа має зв'язок, говорилось про те, що ми можемо черпати енергію з землі, трави, дерев. Моя батарейка була на нулі, тому лежачи на газоні та розслабившись, я уявляла як енергія землі підпитує мене. Ще один в дох. Б’ю кулаком по землі.
