середній палиць.
– І тобі солодких снів принцеса! – з усмішкою та незрозумілим мені задоволенням на обличчі відповідає він. Як же він мене бісить. Я закидаю через вікно пакет та заладжу до кімнати сама. За секунду скидаю сарафан, обув та зариваюсь під ковдру. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч.
Весь наступний місяць я тупо ігнорувала Алекса. Але він настирний і постійно провокував мене то на розмову, то штовхав сидячи за сусідньою партою, то записки писав, що я демонстративно рвала не читаючи. Сьогодні п’ятниця а це означає, що попереду цілі вихідні і це є добре. Так бридко дивитись, як кожна дівчина з нашої школи прикладає максимум зусиль щоб заговорити до Алекса, по загравати. Він звісно вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюси. (Дівчата рахують плюси: вродливий +, фігурний +,класна тачка +, спортсмен +, популярний + (5 балів).) На тусовках його видно не було. Напевно він їх не любить. Я теж не люблю, але якщо вибирати дім з п’яним татом чи туса, я піду на тусу. Батько зайшов у запій, дома постійно незрозумілі люди, жінки легкої поведінки, чоловіки. Дійшло вже до того, що дома немає що їсти. Мені здається, що за цей короткий проміжок часу, тато постарів, став інший. Обличчя має синій відтінок, руки почали брякнути, здається навіть сідини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже якби він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з таким тягарем (з дитиною – зі мною). А останнього разу, декілька днів тому я побилась з його новою пасією. Дома пропали кошти, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво все на мене. Накрутила тата. А найболючіше це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все лайно. Я була така зла, що тато мене ледве зупинив. З одного удару я повалила її на підлогу, сіла зверху та гуцала по її непрохмелівшій пиці. Звісно потім тато мене вигнав з дому – це увійшло у нього у звичку. І я пішла, точніше поїхала, до найближчого магазину, купила пляшку вина і полетіла на край міста. Там красиво, тихо, природа мене заспокоює. Мов гострі ножі, думки та біль, різали моє тіло з середини. Чому я? Чому саме я маю пройти таке життя? Це не життя – це страждання в одинокості! Ніхто і не зверне уваги, якщо мене не стане! Всім начхати на мене! Повз мене пролітають вулиці, машини, будинки чи то я пролітаю повз них. Сльози залили мою видимість.
Ось я і на місці. Сплигнувши з,,харлея,, з розмаху б’ю горлечком пляшки об бордюр, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я була в кросівках і спортивних лосинах. Не задумуючись про те, що я можу поранитись я залпом випила з пляшки вино. Вливаю в горло зі швидкістю звука, не встигаю ковтати і воно виливається з рота змішуючись з потоком солоних сліз. Випивши за один підхід більше ніж пів пляшки, я миттєво п’янію.
Лежучи в траві я любувалась зірками, вони такі недосяжні. Як мої мрії про нормальну родину. Про спокій в моїй душі. В мені стільки болю, що я навіть не знаю як її не помічати. Я тільки зараз розумію що я ніколи не мала повноцінних батьків,
