обличчя і великі очі несподівано з'явилися над ковдрою.
─ Як ви можете бажати мені добраніч, коли знаєте, що це буде найгірша ніч в моєму житті? докірливо сказала Енн.
Потім вона знову пірнула під ковдру.
Маріла повільно пішла на кухню і почала мити посуд, що залишився після вечері. Метью палив, що було вірною ознакою його зніяковіння. Він рідко палив, тому що Марріла була проти цієї його шкідливої звички. Але іноді йому хотілося покурити і Марріла закривала на це очі, розуміючи, що час від часу чоловік повинен мати деяку свободу.
─ Ну і справи! ─ гнівно сказала вона. ─ Ось що відбувається, коли просиш про щось інших замість того, щоб зробити самому. Родичі Річарда Спенсера щось наплутали з нашим проханням. Один з нас повинен буде поїхати завтра до місіс Спенсер. Цю дівчинку треба відправити назад в дитячий будинок.
─ Так, я теж так думаю, ─ сказав Метью неохоче.
─ Ти так думаєш?! Хіба ти не упевнений в цьому?
─ Ну, вона дійсно мила дитина, Маріло. Трохи жалко відправляти її назад, коли вона так хоче залишитися тут.
─ Метью Касберт, ти ж не хочеш сказати, що ми повинні залишити її у себе?!
Подив Марілли не міг би бути більшим, навіть якщо б Метью висловив бажання стояти на голові.
─ Ну, тепер, ні, я вважаю, точно ні ─ запинався Метью, загнаний в кут цим питанням. ─ Я вважаю, – навряд чи хтось може від нас чекати, що ми залишимо її.
─ Звичайно, ні. Що за користь нам буде від неї?
─ Може, їй буде користь від нас, ─ сказав Метью несподівано.
─ Метью Касберт, я вважаю, що ця дитина зачарувала тебе! Я ясно бачу, що ти хочеш залишити її.
─ Ну, вона дійсно кумедна, ─ наполягав Метью. ─ Ти б чула, що вона говорила, коли ми їхали із станції.
─ О, вона може базікати без угаву. Я відразу це побачила. Це не свідчить, проте, на її користь. Я не люблю дітей, які так багато говорять. Я не хочу брати дівчинку з дитячого будинку, але навіть, якщо б хотіла – я б не вибрала її. Я чогось не розумію в ній. Ні, треба відправити її назад.
─ Я міг би найняти французького хлопчика, щоб допомагав мені, ─ сказав Метью, ─ а вона буде компаньйонкою для тебе.
─ Мені не потрібна компаньйонка, ─ сказала Маріла. ─ І я не збираюся залишати її.
─ Ну, добре, як скажеш, Марріло, ─ сказав Метью, піднімаючись і відкладаючи трубку. ─ Я йду спати.
Метью пішов. Спати пішла і Маріла після того, як вимила посуд, рішуче насупивши брови. А зверху, у кімнаті на даху, одинока дитина, що потребує ласки та любові, плакала уві сні.
Розділ 4. Ранок в Зелених дахах
Вже розвиднілось, коли Енн прокинулася і сіла в ліжку, збентежено дивлячись у вікно, через яке лився потік веселого сонячного світла, і було видно, як щось біле і пухнасте парило в яскраво-блакитному небі.
У першу мить вона не могла згадати,
