мені на станції, що не хочете мене, і не залишили мене там? Якби я не побачила Білу Дорогу Захоплення і Озеро Мерехтливих Вод – мені не було б зараз так важко.
─ Що за місця вона має на увазі? – вимогливо запитала Маріла у Метью.
─ Вона просто згадує нашу розмову в дорозі, – сказав Метью поспішно. ─ Я піду займуся конем, Маріло. Приготуй чай до мого повернення.
─ Хіба місіс Спенсер більше нікого не везла, окрім тебе? – продовжила запитувати Маріла, коли Метью вийшов.
─ Вона узяла Лілі Джонс для себе. Лілі всього п'ять років, і вона дуже красива, у неї каштанове волосся. Якби я була дуже красивою, і у мене було б каштанове волосся – ви б узяли мене?
─ Ні, ми хотіли узяти хлопчика, щоб він допомагав Метью на фермі. Від дівчинки нам немає ніякої користі. Зніми капелюх. Я покладу його і твою сумку на столі в коридорі.
Енн покірно зняла капелюх. Метью повернувся у будинок, і вони сіли вечеряти. Але Енн не могла їсти. Марно вона щипала хліб з олією і клювала яблучне повидло з маленької скляної вази біля її тарілки. Вона ніяк не просунулася в цій справі.
─ Ти нічого не їси, – різко сказала Марріла, роздивляючи її, неначе це було серйозним недоліком.
Енн зітхнула. ─ Я не можу. Я в глибокому відчаї. Чи можете ви їсти, коли знаходитеся в глибокому відчаї?
─ Я ніколи не була в глибокому відчаї, тому не можу сказати, ─ відповіла Маріла.
─ Ніколи не були? Ну, хоч би пробували коли-небудь уявити, що ви в глибокому відчаї?
─ Ні, не пробувала.
─ Тоді я не думаю, що ви можете зрозуміти, що це таке. Це правда дуже неприємне почуття. Коли намагаєшся їсти – але шматок не лізе в горло, і ви нічого не можете ковтати, навіть якщо це цукерки. Я один раз їла шоколадну цукерку два роки тому, і це було просто чудово. Мені часто снилося відтоді, що у мене багато шоколадних цукерок, але я завжди прокидаюся, як тільки збираюся з'їсти їх. Я сподіваюся, ви не образитеся, що я не можу їсти. Все дуже смачно, але я все одно не можу нічого з'їсти.
─ Я думаю, що вона втомилася, ─ сказав Метью, який мовчав відколи повернувся зі стайні. ─ Краще уклади її в ліжко, Маріло.
Маріла якраз думала про те, де влаштувати Енн на ніч. Вона підготувала кушетку в комірці біля кухні для бажаного і очікуваного хлопчика. Але, хоча комірка ця була охайною і чистою, схоже, вона не зовсім підходила для того, щоб покласти спати там дівчинку. І кімната для гостей теж не підходила для цієї бездомної істоти, так що залишалася тільки східна кімната на даху. Марріла запалила свічку і веліла Енн йти за нею, що та і зробила, забравши свій капелюх і саквояж зі столу в коридорі. Коридор був лякаюче чистим; а маленька кімната, в якій вони незабаром опинилися, – здавалася ще чистішою.
Маріла встановила свічку на трикутний столик на трьох ніжках, і розстелила ліжко.
─ Я думаю, у тебе є нічна сорочка? ─ запитала вона.
Енн кивнула.
─ Так, у мене є дві – вихователька в дитячому
