навколішки, забувши про все, окрім чарівності, що оточувала її, поки не відчула чиюсь руку на своєму плечі. Марілла перервала її мріяння.
─ Час одягнутися, ─ коротко сказала вона.
Марілла дійсно не знала, як розмовляти з дитиною, і незручне їй самій незнання робило її строгою і рішучою проти її волі.
Енн встала і глибоко зітхнула.
─ О, хіба це не чудово? сказала вона, вказуючи рукою на дивовижну картину за вікном.
─ Це велике дерево, ─ сказала Марілла,─ і воно красиво цвіте, але дає погані плоди – маленькі і червиві.
─ О, я маю на увазі не лише дерево; звичайно, воно прекрасне – чарівно прекрасне – воно цвіте так, ніби це найважливіше зайняття на світі – але я мала на увазі все: і сад, і дерева, і струмок,і ліс, – весь цей прекрасний світ. Ви не відчуваєте в такий ранок, що любите весь світ? І я можу почути, як струмок сміється неподалік. Ви коли-небудь помічали, що струмки дуже веселі істоти? Вони завжди сміються. Навіть у зимовий час я чула їх сміх під льодом. Я така рада, що в Зелених дахах є струмок. Можливо, ви думаєте, що це не має значення для мене, раз ви не збираєтеся залишати мене, але це не так. Я завжди згадуватиму, що є струмок біля Зелених дахів, навіть якщо ніколи не побачу його знову. Якби тут не було струмка, мене б переслідувало неприємне почуття, що він там має бути. Я не в повному відчаї сьогодні вранці. Я ніколи не зневіряюся вранці. Хіба це не прекрасно, що є ранок? Але мені дуже сумно. Я просто уявляла, що ви дійсно хотіли саме мене і я залишуся тут назавжди. Було великою розрадою це уявляти. Але найгірше, що приходить час, коли треба зупинитися у своїх мріях і це найболючіше.
─ Ти б краще одягнулася, спустилася сходами, і припинила мріяти, ─ сказала Марілла, як тільки змогла вставити слово. ─ Сніданок чекає. Вмивайся і розчеши волосся. Залиш вікно відкритим і застели своє ліжко. І швидше.
Енн, очевидно, могла бути швидкою, коли необхідно, тому вона спустилася по сходах через десять хвилин, акуратно одягнена, з причесаним і заплетеним волоссям і умитим обличчям, при цьому душу її наповнювала приємна свідомість, що вона виконала усі вимоги Марілли. Єдине, що вона забула – це застелити ліжко.
─ Я доволі голодна сьогодні вранці, – оголосила вона, як тільки прослизнула на стілець, приготований для неї Маріллою. ─ Світ не здається такою жахливою пустелею, як це було минулої ночі. Я така рада, що сьогодні сонячний ранок. Але я люблю і дощовиті ранки теж. Будь-який ранок цікавий по своєму, правда? Ви не знаєте, що станеться через день, і тому так багато можливостей для уяви. Але я рада, що сьогодні ранок не дощовий, тому що легше бути веселим і не сумувати в сонячний день. Я відчуваю, що мені сьогодні багато належить перенести. Добре читати про чужі прикрощі і представляти, що ти можеш героїчно їх здолати, але це не так приємно, коли трапляється насправді, чи не так?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком,
